Дистанційне навчання. 2 клас Луко

Тема: Радість Великодня. Н. Куфко «Свято Пасхи недалечко». Слухання казки. Узагальнення і систематизація знань учнів за розділом «Зустрічаймо весноньку!»

Мета: ознайомлювати учнів із творчістю Ніни Куфко; сприяти розвитку інтересів дітей про свято Великдень; вдосконалювати навички правильного, виразного, швидкого читання; поглиблювати знання дітей про рідну мову, її багатство і красу; розвивати образне мислення, зв’язне мовлення; виховувати любов до поетичного слова; виховувати повагу до традицій свого народу, любов до рідного краю;

https://www.youtube.com/watch?v=dfzFbMGyS3g

https://vseosvita.ua/library/prezentacia-na-temu-pisanka-simvol-velikodna-5894.html

(Зал прикрашений виставкою робіт дітей «Розквітай, писанко»)

(Учні заходять до зали, виконуючи «Кривий танець»)

1-ша учениця.

Вдягла весна мережану сорочку,

Умившись і звільнившись від турбот,

І підіймає волошкові очі

До віщих, до церковних позолот.

2-га учениця.

Душа стає в цю днину молодою,

Забувши, що слова бувають злі,

І повняться старання добротою

На ранньому, скоромному столі.

1-й учень.

Великдень всіх нас на гостини просить,

Малює сонце полотно небес

І крашанку, як усмішку, підносить:

 – Христос воскрес!

Усі учні. Воістину воскрес!

1-ша учениця.

Весна красна наступає,

Великдень благословляє.

І святкує світ увесь,

Бо в цей день Христос воскрес.

2-га учениця.

Тож радійте світу, люди,

Хай між вами згода буде,

Бо любов прийшла з небес.

Усі учні. Воістину воскрес!

1-й учень.

Христос воскрес! Христос воскрес!

Голосить дзвін усій Вселенній.

Дарує нам благословенний,

Як ласку Божу із небес:

Христос воскрес!

Усі учні. Воістину воскрес!

Теплий прудкий вітерець злизав за левадами, у виярку, останній клаптик снігу. А назавтра на тому місці зазеленіє травичка: весна остаточно заволоділа довкіллям.

Щовесни, коли після зимового сну оживає природа, пробуджується й береза. Саме цієї пори можна побачити, як плаче білокоре дерево. Та сльози березові недовгі, бо плакати все життя не можна. Тому вбирається береза у зелений сарафан, і важко тоді знайти красивіше дерево. В її кучерявих вітах часто шепоче вітерець.

Поблизу під горбком весело сюрчить ручай, а над ними схилилась вербичка, вся обвішана гірляндами жовтих котиків – це так вона зацвіла. Невдовзі слідом за нею розпукнуться, візьмуться рясним квітом й інші дерева та рослини, адже надворі вже квітень – їхній хрещений батько.

(Учні виконують  танець «Вальс квітів».)

 На цей місяць, як правило, припадає Великдень, хоча він і не тримається якогось певного дня, як скажімо Різдво. Великдень може «стрибати» від кінця березня й аж до початку травня. В нього свій, астрономічний календар,  – свято настає тоді, коли на небі з’являється молодий місяць.

А за тиждень до Великодня, або ж Пасхи, відзначають Вербну неділю. Цього дня з нашої вербички, що розквітла край виярка, треба зрізати кілька галузок і посвятити їх у церкві. Цей звичай пов’язаний з біблійними переказами. Коли Ісус Христос на віслюку в’їжджав у Єрусалим, люди гучно вітали Сина Божого, тримаючи в руках гілочки фінікової пальми, яка схожа на нашу вербу. Було це за шість днів до страти Христа, тому й називали неділю Вербною.

Повертаючись додому з посвяченою вербою, жінки легенько, для годиться, б’ють нею кожного зустрічного, а надто дітей, примовляючи:

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень!

Недалечко – красне яєчко…

Будь здоровий, як вода,

Будь багатий, як земля,

Будь живучий, як лоза!

Такою лозинкою вперше гонять на пашу худобу, нею ж розпалюють у печі, коли печуть паски. Посвячену вербову гілку бажано як найдовше зберігати у господі. Вона відвертає бурю, грім, може викликати у посуху дощ. А якщо посадити на городі, то неодружений хлопець чи дівчина незабаром справлять весілля.

Кожен із шести днів, що передують Великодню, називається великим. Протягом тижня виносять попіл у курятник, щоб краще кури неслися. В четвер, котрий дістав назву чистого, прибирають подвір’я, чепурять по-святковому дім, до сходу сонця купають дітей. А засіяне цього дня поле буде чистим від бур’янів…

 У четвер увечері під час Богослужіння запалюють свічки. Звідси і страсна свічка. Запалену в церкві свічку треба занести додому і оберігати, щоб вона в дорозі не погасла. Це – оберега. Засвічується під час стихійного лиха, коли помирає людина, коли вшановують померлих на проводи.

Звичайно, у такому чудодійстві великодніх обрядів немало фантазії, бажаного. Проте без доброї вигадки набагато збіднів би наш внутрішній світ, котрий дає людині віру в життя, наснажує на благородні справи.

У великодню суботу печуть паски, відваром із цибулинного лушпиння фарбують яйця (крашанки),розмальовують «писанки».

Писанка. Весна в Україні. Воскресає природа, воскресає життя. Надходять Великодні свята. І беруться українці за давнє-предавнє мистецтво розписування писанки, символу Великодня, символу Весни, символу Вічності життя.

Це своєрідне мініатюрне народне малярство відоме із сивої давнини. Це вид українського народного мистецтва, який має назву писанкарство. Писанковий світ, писанкове свято, що розквітало і розквітає упродовж століть, сягає глибини язичництва. Гарна, як писанка! З давніх-давен так кажуть про вродливу дівчину. Чимало легенд, поетичних обрядів, вірувань породили вони.

Яйце, як і дерево у слов’ян було не тільки символом весняного пробудження природи, а й символом перемоги життя над смертю. Зв’язуючи яйце з появою всього живого на землі, наші предки підняли його у ранг святопоклонства. З прийняттям християнства на Русі звичай розписувати яйця тісно пов’язується з святом Пасхи. Саме в ці весняні дні, після страшних страждань і мученицької смерті звершилося велике чудо воскресіння Господнього. З цією подією пов’язується цілий ряд легенд, які пояснюють приурочення розпису писанок саме до цього свята, а також й дотепер серед народу живуть перекази, що з писанки почався світ.

Легенди

Перша. У давнину яйце було символом життя, символом його зародження. В афінських оповідках мовилось: «З однієї половини шкарлупи утворилася земля, з другої – небо, з жовтка – сонце, з білка – місяць, а з інших решток – зорі»; у стародавніх перських храмах збереглися золоті зливки у формі яйця, розмальовані в різні кольори.

Друга. Коли Ісуса вели на муки, Матір Божа творила вночі писанки і дарувала їх катам, щоб змилувались над її сином. Виходили вони дуже гарні. А як писала, котились з її очей сльози. Коли вони капали на писанку, там жевріла цяточка. Тому й тепер писанкарки малюють ці цяточки.

Третя. Один убогий чоловік ніс на базар продавати яйця, а в той самий час вели розпинати Христа. Ісус несе хрест і падає, а вбогому чоловікові його шкода стало. Кинув він кошик і допомагає Ісусові хрест нести. Поміг, повернувся, а там всі його яйця стали крашанками й писанками.

Четверта. Марія Магдалина і свята Соломія першими виявили пусту печеру, де був заборонений Христос. Біля пустого одра Ісуса вони побачили миску з яйцями, які з білих стали червоними.

Вражені чудом воскресіння, вони кинулися розносити радісну новину людям і на знак підтвердження цього стали роздавати взяті з печери яйця, примовляючи при цьому: «Христос Воскрес!» І цілувалися вони з тієї радості.

З тієї пори і зберігся звичай радіти цій новині переказувати її з уст в уста, цілуватись, обмінюватися писанками. А відбувається це в ранні весняні дні, в період Пасхи.

Отож з прийняттям християнства писанки стали своєрідним символом Великодня – свята воскресіння Христа. Розписані писанки, після освячення в церкві, дарують родичам, знайомим, друзям примовляючи: «Христос Воскрес!». У відповідь кажуть: «Воістину Воскрес» – і щиро дякують. Дарувати писанку означає бажати щастя, здоров’я, доброї вдачі.

Отож розглянемо писанку ближче. Проаналізуємо її візерунки-символи. Орнаменти писанки не просто малюнки, а таємничі знаки, пов’язані з магічними обрядами. І дуже шкода, що сьогодні ми вже розучилися їх «читати» і навіть не здогадуємося, про що нам може розповісти той чи інший малюнок.

А писанки були вірними помічниками і захисниками наших предків. Ось візьмемо оцю писанку, що називається «безконечник».

У цьому орнаменті скільки не розглядай – немає ні початку, ні кінця, як немає ні початку, ні кінця життя на Землі. «Безконечник» нагадує вічний спокій морської хвилі. Цю писанку пасічники часто клали  під вулики, щоб безконечно роїлися бджоли, скотарі – у хлів чи кошару, щоб не переставали плодитися вівці та корови.А ось ця писанка називається «Берегиня».

Схематичне зображення жіночої постаті із зведеними догори руками, відтворює образ самої Великої матері всього живого – знамениту слов’янську богиню життя і родючості. Її називали Мокшею, і Ладою, але найчастіше – Берегинею. Наші предки з особливою вшановували її – Берегиню. І до цього часу цей образ в різній інтерпретації, а то і без змін зберігся на писанках Східного полісся, Слобожанщини.

У ті давні часи олені, півні, коні вважалися тваринами священними і присвячувались різним богам язицької релігії. Старовинна гуцульська писанка «Олені» присвячувалась «небесним оленям», які за давнім віруванням породили усіх тварин та людей на Світі.

У кожному регіоні України, з часом сформувався новий характерний вид орнаменту писанок. Це ж стосується і колірної гами. Наприклад: у писанках Надніпрянщини переважає рослинний орнамент (дубовий чи горіховий лист, троянди, гвоздики) на чорному, темно-вишневому, інколи зеленому тлі; на Полтавщині часто використовуються жовті, світло-зелені, білі барви, на тлі яких наносять розпис яскравими фарбами; на Поділлі – використовують рослинний, рідше геометричний (вітрячок, сорококалинка) орнамент на чорному, фіолетовому, коричневому тлі; на Поліссі – геометричний та геометризований рослинний орнамент, білий по чорному іноді з додаванням червоного, жовтого і зеленого кольорів; у Східних Карпатах – геометричні поліхромні орнаменти, намальовані тоненькими жовтими і білими контурами.

Кожна з писанок – як пісня, як дума, як життя. Двох однакових не буває. Українська писанка перемагає зло. Вона вічна, як сам український народ. То ж треба дарувати один одному писанки! На щастя! На долю! На віки вічні!

(Виконання пісні «А у нашому дворі»)

Під час Великого посту не можна було споживати м’ясної та молочної їжі. Особливо цього дотримувались у Страсну п’ятницю, суботу.

Великодньої ночі церква та її подвір’я переповнені. Люди приходять на всеношну взяти участь у богослужінні, посвятити паски, крашанки, сало, ковбасу, шинку, масло, сир – ті харчі, які вже можна їсти після Великого посту.

(Діти інсценують розмову святкових страв, одягнені у відповідні костюми й  маски.)

Яйце .

            Хтось тисне щохвилини не чую рук вже й ніг

Затерпла вся спинонька й болить вже правий бік

Гей, хто тут? Озвися ! наліг що все тріщить

Ти чуєш, піднімися, не можу більш терпіть!

Хрін

Хто ниє біля мене у цей святковий день

Яйце

Це я яйце, хтось душить наче пень

Хрін

(придивившись)

Тут шинка, дуже милий обабіч розляглась

Спить, бач як знахабніла !

(хрін відсуває шинку)

Шинка

(прокинувшись)

А вам до того зась!

Яйце

(радісно)

О! Тепер уже вільніше

Та й біль вже не такий

Хрін    

І вигляд веселіший

Яйце

Ти добрий, хоч гіркий

Хрін

Хоч за та кого мають мене, не дивина

Проте всі поважають як лиш прийде весна

Сьогодні в нас Великдень і я – незмінно тут

Який смачний я з м’ясом …

Ковбаса (ображено).

Хвалько ти, шалапут!

Смачніша всіх на світі і найситніша я!

Мене їдять і діти, і вся людська сім’я!

Беруся радо в боки: гоп-гоп, са-са-са-са!

Червоні в мене щоки – красуня-ковбаса!   

Масло.

Я теж потрібне людям, їм ситності даю.

Мене і в страві люблять, і хворі з смаком п’ють

Без мене на Великдень не можна обійтись 

Сир.

Скажи мені, будь ласка, чи гірший я, ніж ти?

До мене дай сметани – хоч пальці оближи!

А вареники із мене чи не смачні, скажи?

Паска (горда).

Та що там говорити! Важливіша я тут

Без мене вас святити до церкви не підуть!

Я – головна над вами, мій рід йде з давнини,

Шанують нас віками і славлять щовесни,

До того я багата родзинками, медком,

Їдять мене на свято із м’ясом, молоком. 

Крейда.

Я теж, як ви, свячена, лиш з церкви принесли,

На дверях, хоч не вчена, малюю я хрести.

Писанка.

Я писанка-красуня, вся в рисках і квітках,

Красу митців несу я, їх славлячи в віках,

Мене несуть у свято, кладуть на пишному столі.

Щоби моїм убранством втішалися малі.

Шинка.

«Краса», «Любов» – всі трублять… давно я знаю вас!

Однак мене всі люблять без всяких там прикрас! 

Писанка.

Без мене наше свято не буде тим, чим є,

Бо писанка всім радості дає.

Хрін.

В цій писанці вкраїнській душевна глибина:

Жива блакить барвінку й хода весни красна!

Свічка (звертається до всіх).

О, знати ми повинні ціну собі й другим.

Любов, як ту святиню, нести до серця всім.

Свята – це дні єднання з родиною родин,

Це наше спільне знам’я, бо народ один!

«Ми знаєм тільки чвари множимо роздор…

Вкраїнці, досить сварок – єднаймося під прапор!»

Так нашому народу Франко колись казав.

Будуймо дім із згоди, бо слушний час настав.

Розмову припинімо!.. Вже йдуть господарі.

«Христос Воскрес!» – скажімо  у мирі та добрі.

Ведуча. О, нарешті всі втихомирились і тепер ми можемо нести наш кошик у церкву і посвятити.

На дзвіниці дзвони дзвонять

Великодні, голосні.

Всюди втіха, всюди гомін,

Чуть молитви і пісні.

Великодні грають дзвони,

Великоднє сонце сяє,

«Вже Великдень!» – скрізь лунає.

В церкві гарно, ладан пахне.

Світять зоряно свічки.

І співають, Боже милий!

Наче янголи які.

Цілу ніч правиться церковна служба, опівночі священник урочисто обходить храм, голосно сповіщає: «Христос воскрес!». Парафіяни відразу ж «христосаються» з близькими та знайомими, обмінюються писанками, крашанками. Повертаючись додому, радісно вітають зустрічних словами: «Христос воскрес!», на що ті відповідають: «Воістину воскрес!».

Дома, за сімейним столом, куштують посвячені наїдки, снідають. Великдень – родинне свято, і тому заведено відпочивати вдома. Однак після обіду площі та вулиці стають велелюдними. Молодь влаштовує гулянки, веселі хороводи; дітвора грає «навбитки»т – вдаряючи крашанкою об крашанку, виявляє, яка з них міцніша. Розбите яйце стає програним.

Після Великодня весь тиждень вважається святковим: протягом усіх днів не за всяку роботу можна братися, зокрема тесати дерево й шити. Кажуть, що на Великдень зозуля вперше кує, а отже, весна повністю вступає в свої права.

(Читання учнями віршів про свято Пасхи. Виконання пісні «Христос Воскрес»)