Індивідуальне навчання.Географія. 8 клас,вчитель Прокопчук В.В,

Слово "Океан" прийшло до нас від імені давньогрецького бога Оheanoz, володаря водної стихії. Так стародавні греки називали безперервну водну оболонку Землі, що немовби Життя в океані.Господарське значення океанів.Судноплавство.ріка обтікала світ з усіх боків. Звідси й з’явилося поняття "Світовий океан".

Справедливо інколи кажуть, що нашу планету правильніше було б називати не Землею, а Океаном. І справа не тільки в тому, що вода покриває майже 3/4 поверхні земної кулі і в Світовому океані зосереджено 96,5% всієї вологи планети.

Із поверхні Світового океану щорічно випаровується близько 500. 10³ км³, що складає 86% усієї вологи, що поступає в атмосферу. І тільки решту 14% дає суходіл.

Океан поглинає основну масу сонячної енергії. На одиницю його поверхні припадає майже в 2 рази більше сонячної радіації (90 ккал/см² за рік), ніж у межах суходолу (50 ккал/см² за рік).

У Світовому океані зосереджено 7,3. 10²¹ ккал тепла. Однак у теплообмін з атмосферою залучається тільки 4% накопиченого тепла (3,0. 10²° ккал/рік). Оскільки тепло- та вологообмін є головними чинниками, що визначають клімат земної кулі, зі Світовим океаном пов’язано формування та зміни природи всієї нашої планети. Ось чому всі проекти покращати клімат великих масивів суходолу опираються на збільшення притоку тепла та вологи з прилеглих океанічних акваторій. Необхідні зміни тепло- та вологообміну припускається отримати за рахунок впливу на процеси, що відбуваються у Світовому океані.

Видатний кліматолог О. І. Воєйков зазначав, що теплі морські течії являються "трубами водяного опалення" планети. Тільки один Гольфстрім несе у 22 рази більше тепла, ніж всі річки земної кулі. Завдяки теплу, що він переносить, такий сприятливий клімат Європи. Під впливом північної гілки Гольфстріму, що обігріває Скандинавію, в продовж всього року виявляється доступним для суден Мурманський порт, у той час як Маріупольський порт на Азовському морі, що знаходиться на 2500 км на південь, замерзає на 2 місяці.

У Світовому океані розчинена велика кількість газів і солей. Якщо добути з води всі солі, то ними можна вкрити поверхню суходолу шаром завтовшки біля 200 м.

Кисню в океані в два рази більше, ніж азоту. Їх співвідношення у воді 1: 2, в той час як у повітрі 1: 4. Достаток кисню та солей - сприятлива основа для розвитку життя. Тому життя, як вважають еволюціоністи, не тільки виникло в океані, але й виявилось більш розвинутим, ніж на суходолі.

Мінеральні ресурси зовсім не обмежуються розчиненими солями. Їх багато і в донних відкладах. Особливо важливі мінеральні поклади материкової відмілини. Тут зосереджені і основні біологічні ресурси. Звідси та гострота і напруженість у відношенні поділу шельфу, бажання багатьох держав оголосити своїми територіальними водами прибережну 200 - мильну зону, в той час як раніше всіх задовольняла навіть 3 -, 6 -, у крайньому випадку 12 - мильна смуга.

Морські промисли з давніх-давен служили важливою галуззю господарської діяльності людини. Але величезні резерви біологічних ресурсів Світового океану ще слабо освоєні. Морські промисли ще слабо розвинуті і добувається тільки те, що вдається знайти в прибережних океанічних просторах. І це в той час, коли з 63 класів тварин, відомих на земній кулі, в океанах нараховується 51 клас від найдрібніших одноклітинних до гігантських китів.

Вже зараз розвивається морське фермерство для розведення риб, морських ссавців, безхребетних і водоростей. Тільки таким шляхом можна забезпечити продуктами харчування з кожним роком зростаюче населення Землі.

На початку нашої ери на планеті нараховувалось лише 200 - 250 млн. чоловік. За 16 століть населення земної кулі зросло вдвічі, а вже на рубежі 20 століття воно досягло 1,5 млрд., у 1975 р. - 4 млрд., зараз - близько 6 млрд. чоловік. Населення земної кулі росте головним чином за рахунок країн Південної Азії, Африки та Південної Америки, що розвиваються.

Приріст населення у цих країнах значно випереджає збільшення кількості матеріальних благ. Однак ця обставина не причина, а тільки наслідок багатьох соціальних та культурних чинників. У розвинутих країнах високий рівень культури, медичних знань та духовних потреб сприяє обмеженню зростання населення.

Розрахунки показують, що при тих темпах розвитку промисловості, які досягнуті зараз, корисні копалини суходолу будуть вичерпані порівняно швидко. Споживаються вони людиною в мільйони раз швидше накопичення і утворення в надрах Землі. Уже зараз використовуються в промисловості, сільському господарстві та медицині майже всі хімічні елементи.

За даними акад. О. П. Виноградова, в наші дні видобувається біля 20 т мінеральної сировини на 1 людину за 1 добу. Тільки за останні три десятиліття було вилучено близько 70% нафти та газу, отриманих за весь час експлуатації надр Землі, 50% заліза, майже 40% вугілля. Щорічно мільйони промислових підприємств, електростанцій, автомобілів, літаків, тепловозів, суден, сотні мільйонів житлових будинків спалюють більше 5 млрд. т вугілля та нафти і більше 1 трильйона кубометрів газу.

Вважається, що все зростаюча потреба в технічній сировині буде в значній мірі задовольнятись за рахунок мінеральних багатств, що залягають на дні Світового океану та величезної маси хімічних елементів, розчинених у його водах. На дні Світового океану, що в 2 рази перевищує територію суходолу, зосереджено величезні багатства, які, по суті, тільки-но починають використовуватись. Хоча промислові концентрації багатьох корисних копалин у межах материків значно вище, ніж у воді, на суходолі вони швидко виснажуються.

У Світовому океані концентрація хімічних елементів відновлюється за порівняно короткий час за рахунок великої рухомості води. Видобування деяких розсіяних елементів із водного розчину вже зараз нерідко вигідніше переробки гірських порід. Тому використання хімічних ресурсів Світового океану буде весь час зростати.

У Світовому океані зосереджені величезні, по суті кажучи, невичерпні енергетичні ресурси. Це в першу чергу паливо для атомних електростанцій: уран, радій, важка вода. Вже почала використовуватись енергія припливів. Робляться спроби освоїти енергію хвиль, морського прибою, течій тощо.

Цими гострими проблемами аж ніяк не вичерпується та роль, яку океан відіграє в житті та господарській діяльності людини. Можна також нагадати про перспективи використання опріснених морських вод для задоволення "водної спраги" планети. Ускладнюються задачі навігаційного забезпечення зростаючого флоту, що займається морськими промислами, перевезенням масових вантажів, пасажирів, охороною територіальних вод.

Зараз жодна держава, якою б вона малою чи великою не була, не може обмежитись вивченням природи тільки своєї країни. Запаси природних ресурсів та їх розміщення, темпи їх відновлення, а також формування навколишнього середовища залежить від процесів, що протікають на обширах планети, а нерідко і всієї земної кулі. Цим і визначається прагнення до проведення глобальних досліджень об’єднаними силами та засобами багатьох держав світу.

Головна задача освоєння Світового океану полягає в тому, щоб на базі його величезних природних ресурсів створити таке ж високо розвинуте господарство, як і на суходолі, і яке буде основою існування людства. Морські промисли, подібно мисливству, повинні бути замінені гарно організованим морським фермерством. Воно потрібно також для вирощування і культивації водоростей, молюсків і ракоподібних. Рибальство буде повністю витіснене рибоводством. Морське тваринництво дозволить розводити морських котиків, каланів, тюленів, моржів і китів.

Таким способом може бути отримана значна кількість продуктів харчування, кормів для домашньої худоби та птиці, а також різноманітна сировина для багатьох видів промисловості. Морська енергетика, морська хімія, морська гірничо-видобувна та переробна промисловості стануть важливими галузями господарської діяльності людей.

Все це дозволить різко збільшити світове виробництво предметів споживання та забезпечити зайнятість зростаючому населенню планети. Буде побудована велика кількість морських поселень і морських промислових міст, де будуть працювати акванавти, зайняті господарським освоєнням океану та освоєнням його багатств. Розширення комплексних досліджень Світового океану буде сприяти забезпеченню засобами існування населення планети, що швидко зростає та розвивається.

Історія підрозділів Світового океану починається з глибокої давнини і тісно пов’язана з розвитком людських знань про водну оболонку планети. Такі поняття як "океан", "море", "затока", "протока", існують з глибокої давнини. Незважаючи на те, що розподілом Світового океану займались багато вчених та організацій, єдиної, всіма визнаної класифікації до цього часу винайти не вдалося. Це пояснюється тим, що визначення меж у відкритому океані зустрічає значні труднощі.

Можна було б подумати, що в крайньому разі у відношенні до кордонів, що проходять по берегах материків і островів, повинна існувати повна ясність. Здавалося б, важко винайти щось більш обґрунтоване, ніж берегова лінія. Але, виявляється, і в цьому немає єдиної точки зору.

Значно більш важким є визначення морських кордонів окремих частин Світового океану. За такі пропонувалось приймати меридіани та паралелі, області найбільшого відчленування від суміжних районів, зокрема підняття дна, окремі гідрофізичні характеристики, а також різні умовні лінії, що проведені по тим чи іншим міркуванням.

Все це призвело до того, що з плином часу в розподілі Світового океану склалась значна плутанина. Вона визначилась не тільки різними підходами, але й історично в результаті того, що досить подібним частинам Світового океану давали різні терміни. Так, наприклад, цілком однотипні простори, розташовані по обидві сторони півострова Індустан, в одному випадку названі морем (Аравійським), в іншому - затокою (Бенгальською). Те ж саме можна сказати у відношенні інших об’єктів, що лежать поруч: Червоного моря й Перської затоки, Карибського моря й Мексиканської затоки тощо.

Навряд чи має сенс поділяти практично єдиний басейн на два моря: Норвезьке й Гренландське. Очевидно, також немає сенсу називати окремі частини Середземного моря окремими морями, а не його затоками. Називають же затоками і куди більші за розмірами акваторії, ніж середземні моря: Гудзонова, Бенгальська, Аляскинська, Мексиканська тощо.

Існують достатньо обґрунтовані міркування і про те, щоб Північний Льодовитий океан вважати середземним морем. Можна було б навести ще багато прикладів невдалого та неправильного поділу Світового океану.

Але чи так вже це важливо і чи є взагалі сенс займатись цим питанням? Справа, виявляється не тільки в тому, що всяке упорядкування має цілком визначене самостійне наукове значення. Без цього неможливе взаєморозуміння. Воно пов’язане, головним чином, із забезпеченням флотів (торговельного, військового, промислового, пасажирського тощо) навігаційними посібниками.

Невизначеність меж і назв окремих частин Світового океану вельми ускладнює "нарізку" морських карт, складання повідомлень мореплавцям, лоцій, атласів тощо. Ось чому з розвитком мореплавства та морських промислів, що мало місце в XVII - XIX ст. ст., виникло прагнення встановити точно визначені офіційні межі різних частин Світового океану й уточнити їх найменування.

У літературі по морезнавству існує декілька визначень терміну "Світовий океан". Так, засновник не тільки вітчизняної, але й світової океанології академік Ю. М. Шокальський Світовим океаном називав загальну сукупність усієї водної оболонки, що охоплює земну кулю безперервним шаром води. Близько до цього дано визначення і в працях багатьох інших авторів. Слід відзначити, що водам Світового океану притаманний специфічний розвиток гідрофізичних, гідрохімічних, геологічних і біологічних процесів, значно відмінних від тих, що характерні для інших оболонок нашої планети.

По мірі уточнення знань про поширення води та суходолу на нашій планеті, накопичення даних по морфології Світового океану та його частин все більше ускладнювалось питання про поділ Світового океану і пропонувались все нові і нові класифікації. Перший крок у цьому напрямку було зроблено Лондонським географічним товариством. Спеціально призначена комісія розробила класифікацію, яка була прийнята у 1845 р. Вона засновувалась на тому, що межі океанів були проведені по полярних колах і меридіанах південних околиць материків. Разом з тим були визначені та розмежовані такі поняття як "океан", "море", "затока" і "протока".

Подальший розвиток мореплавства та накопичення нових даних обумовили розробку нової офіційної класифікації. Питання про це було піднято російським Гідрографічним товариством, представник якого Ю. М. Шокальський на XI Міжнародному судноплавному конгресі, що відбувся в 1908 р. у Петербурзі, вказав на необхідність об’єднання зусиль по забезпеченню судноплавства. У результаті обговорення було створено Міжнародне гідрографічне бюро, яке в публікації 1923 р. подало новий варіант розподілу Світового океану.

Згодом цей розподіл двічі дещо перероблявся і після затвердження Міжнародними конференціями видавався двічі: спочатку у 1937 і потім у 1953 роках.

В останньому варіанті було вирішено відмовитись від виділення Південного Льодовитого океану, виділено декілька нових морів. Ця так звана Міжнародна гідрографічна класифікація заснована на традиціях у найменуваннях окремих об’єктів, що вже встоялись, і прагненні проведення морських меж по прямих лініях. За такі приймаються меридіани та паралелі, тому що вони найбільш прості і тому найбільш зручні для навігаційних посібників.

Із деякими змінами Міжнародна гідрографічна класифікація була прийнята і в Радянському Союзі. В офіційному пораднику, окрім меж океанів, морів і заток, наводиться навігаційно-географічна термінологія, що вживається при складанні різноманітних посібників для мореплавців.

Невдоволення гідрографічними класифікаціями спонукало вчених до розробки таких підрозділів Світового океану, в яких межі окремих його частин були б якомога ближче до їх природних рубежів. Тому поряд з офіційними підрозділами, назви яких у значній мірі носять формальний характер, продовжують розроблятись наукові класифікації з метою найбільш точного і правильного відображення природних умов. Треба сподіватись, що з посиленням міжнародного співробітництва в кінцевому результаті буде знайдено якісь компромісні рішення, що можуть задовольнити різноманітні вимоги та інтереси.

Тільки наприкінці XIX ст. після виявлення контурів Антарктиди було остаточно встановлено розподіл води та суходолу на нашій планеті. Це, а також велика кількість промірів дна дозволило отримати перші достовірні цифри про площі та об’єми Світового океану та основних його частин. На протязі майже століття ці дані весь час уточнювались. Порівняння перших і останніх результатів показало незначне розходження в цифрах. Деяке зменшення об’ємів вод по розрахунках останніх років пояснюється тим відкриттям обширних підводних хребтів та плато, знання про які раніше були обмежені. За останні 50 років величина об’єму води Світового океану, по останнім уточненням, зменшилась на 2%. Така ж тенденція прослідковується й по окремих океанах.

Води морів та океанів покривають 70,5% поверхні нашої планети. Це у 2,5 рази більше площі суходолу. У північній півкулі Світовий океан займає 61% поверхні Землі, а в південній - 81%.

На частку Тихого океану припадає майже 50% поверхні Світового океану і трохи більше половини всієї маси його вод. Це разом з тим і найбільш глибокий океан. Переважаючі глибини від 3000 до 6000 м займають 78,9% його площі. На моря припадає близько 18% загальної площі цього океану. Тут знайдена й сама найбільша глибина Світового океану. У 1957 р. радянським дослідним судном "Витязь" у Маріанському жолобі була виміряна глибина в 11022 м.

Друге місце по своїх розмірах займає Атлантичний океан, у якого площа і об’єм вод складають близько 1/4 по відношенню до Світового океану; на переважаючі глибини (3000 - 6000 м) тут припадає 71,3%. Загальна площа морів від усієї акваторії океану - близько 16%. Найбільша глибина у 8742 м виміряна в жолобі Пуерто-Рико.

Індійський океан стоїть на третьому місці. Його площа і об’єм дещо перевищують 1/5 від усього Світового океану в цілому. Переважаючі глибини (3000 - 6000 м) складають 75,7%. Загальна площа морів цього океану - 15% від усієї площі океану. Максимальна глибина 7209 м зареєстрована в Зондському жолобі.

Значно менше інших океанів - Північний Льодовитий океан. Його площа складає 4,1%, а об’єм - 1,2% від усього Світового океану. Тут переважають глибини від 0 до 200 м, що складають 42,3%. Глибини більше 3000 м складають лише 16,7%. На частку морів тут припадає близько 52% всієї поверхні цього океану. Виходячи з таких відмінних від інших океанів морфометричних характеристик, багато вчених вважають цю водойму середземним морем Атлантичного океану. Сама найбільша глибина Арктичного басейну - 5440 м.

Загальна площа морів складає 18% від усієї поверхні Світового океану, а маса води в них - 10% від об’єму. Середній розмір акваторії моря трохи більше 1 000 000 км², а середній об’єм біля 1800000 км³. Межі змін розмірів морів дуже великі. Для окраїнних морів і заток дані, що приводяться в літературі, можуть суттєво розрізнятись по причині умовності кордонів їх відкритої частини. Сама велика площа (4592. 103 км²) і об’єм (14 513. 103 км³) у Аравійського моря. Його акваторія тільки в три рази менше дзеркала Північного Льодовитого океану, тоді як маса вод була майже така ж.

Якщо вважати, що розміри Аравійського моря завищені за рахунок віднесення на південь межі з відкритим океаном, то найбільшим по площі виявиться Коралове море (4068. 103 км²), а по об’єму - Тасманове море (10 960. 103 км³). Ці моря теж ненабагато менші Північного Льодовитого океану, по площі - в 3,5 рази, по об’єму - майже 70% усієї маси його вод. Саме маленьке по площі море - Мармурове (12000 км²), а по об’єму - Азовське (300 км³).

У Тихому океані 19 морів (не враховуючи декілька зовсім маленьких у Зондському архіпелазі) і дві крупних затоки (Аляскінська та Каліфорнійська). Саме велике море, як уже казалось, по площі - Коралове, а по об’єму - Тасманове. Найменше по акваторії - море Балі (40. 103 км²), а по об’єму - Жовте море (16. 103 км³).

У Атлантичному океані 13 морів і великих заток, що мають розміри морів (Гудзонова, Мексиканська, Біскайська та Гвінейська затоки). Найбільше з морів - Карибське (площа - 2 777. 103 км², об’єм - 6 745. 10 км³). Воно є й найбільшим середземним морем Світового океану. Саме маленьке море Атлантики - Мармурове.

В Індійському океані 8 морів і великих заток (Перська, Бенгальська і Велика Австралійська затоки). Найбільше море - Аравійське (площа - 4592. 103 км², об’єм - 14513. 103 км³), саме маленьке - Червоне (460. 103 км² при об’ємі 182. 103 км³), особливо мало води в Перській затоці (103 км³ при площі 240. 103 км²).

У Північному Льодовитому океані 9 морів, із яких саме найбільше - Норвезьке (площа - 1383. 103 км², об’єм - 2408. 103 км³), а найменше - Біле (площа - 90 000 км², об’єм - 4 400 км³).

Вельми різноманітні розміри мають і протоки Світового океану. Самою широкою та глибокою є протока Дрейка. Її найменша ширина досягає 890 км, а максимальна глибина - 5248 м. Найдовша протока - Мозамбікська. При протяжності в 1670 км її найменша ширина складає 420 км, а максимальна глибина - 3520 м. Самою вузькою із найбільш відомих і відвідуваних проток є Босфор. Найменша ширина цієї протоки - 700 м. Самою мілководною судноплавною протокою вважається Керченська, мінімальна глибина якої у ходовій частині всього лише 5 м.

Але слід мати на увазі, що на світі є значно вузькіші та мілководніші протоки та гирла, що сполучають лагуни й лимани з морем, а також протоки між островами в деяких архіпелагах.

Рельєф дна визначає значний вплив на процеси, що відбуваються в глибинах вод Світового океану. Незважаючи на успіхи, досягнуті останнім часом, дно океанів досліджено ще явно недостатньо, а головне, вкрай нерівномірно. Місцями на величезних обширах південної півкулі немає жодного проміру. Однак наявних даних достатньо для визначення загальних закономірностей будови дна, характеру рельєфу дна океанів та морів. По цим матеріалам створено велику кількість карт самого різного виду та призначення.

Саме загальне уявлення про характер рельєфу дна Світового океану дає батиграфічна крива, що показує розподіл дна океану по різних ступенях глибини. Однак ступені глибин не відображують у більшості випадків безпосередньо рельєф дна Світового океану.

На дні Світового океану можуть бути виділені наступні найкрупніші елементи - геотекстури, або планетарні морфоструктури:

• підводні окраїни материків,
• перехідна зона,
• ложе океану,
• серединно-океанічні хребти.

Вони виділяються на основі корінних відмінностей у будові рельєфу твердої земної поверхні і різних типів земної кори.

Планетарні морфоструктури дна Світового океану підрозділяються на мегаморфоструктури, або морфоструктури другого порядку.

Підводні окраїни материків складаються з:

• а) шельфу,
• б) материкового схилу,
• в) материкового підніжжя.

Перехідні зони діляться на перехідні області, кожна з яких представлена:

• а) улоговиною окраїнного або середземного моря,
• б) острівною дугою,
• в) глибоководним жолобом.

Ложе океану складається з океанічних улоговин та океанічних піднять різних типів. Серединно-океанічні хребти підрозділяються в свою чергу на рифтові та флангові зони.