Думи — жанр героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці. В них розповідається про видатні історичні події в Україні, про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум — це кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали дум під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи “козацькими піснями”, “поважними піснями”. Навіть деякі українські письменники перекладали їх іншими мовами, вели дослідження текстів. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруські билини. В умовах постійних тривог, викликаних нашестями загарбників, з’являються думи “Маруся Богуславка”, “Самійло Кішка”, “Козак Голота”.

Але серед українського епосу були думи, які розповідали про родинні стосунки між батьками і дітьми, братами і сестрами: “Бідна вдова і три сини”, “А в неділю-пораненьку…”, “Проводи козака”. Вони мали неабияку популярність серед слухачів і виконавців.

«Дума про Марусю Богуславку»

Сюжет: У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від’їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка — це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Художні особливості думи
Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води».
Метафора: «сльозами проливали» .
Повтори: «…стояла темниця кам’яная»; «…козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».
Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «…Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».
Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»

Балади — ліро-епічні твори з яскравим сюжетом, що мають трагічну або фантастичну розв’язку. Вони були джерелом художньої літератури, із якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Мотиви балад були різні: туга за нареченою, вбитий на війні козак, почуття дівчини, з яких насміялися, зле чарівництво та прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста. Українські балади-пісні відображають світобачення і уявлення різних поколінь, їх зв’язок з природою. Персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, — тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в інших образах: “в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче”, є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.

Трапляються у баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.

Однією рукою та тисячу татар поклав,
А другою — ще три тисячі.

Дуже популярною баладою серед українців є балада “Ой не ходи, Грицю”, її сюжет обігрувався різними поетами, серед яких була Ліна Костенко, Михайло Старицький.

Скільки б не минуло століть, балади і думи не перестануть цікавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цікаве. Збирачі фольклору й досі мандрують містами й селами, записують цікаві тексти дум, пісень, балад, прислів’їв і приказок. Дуже радує й те, що в наш час українська сцена, театр, молоді виконавці звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.

Балада “Ой летіла стріла”

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основна думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче, / Поки не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить…

Композиція «Ой летіла стріла»

Сюжет: У баладі «Ой летіла стріла» змальовується, як загинув удовин син від стріли. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там «слізок криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро забудуть про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність.

Експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина.
Зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль.
Кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.
Розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї.