Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/
Думанська Оксана Іванівна
Прочитайте біографію , за посиланням .https://coggle.it/diagram/VxTyHX0qmy5slNLw перегляньте ментальну карту і створіть самостійно
Оксана Іванівна Думанська народилась 25 січня 1951 року в с. Локня Кролевецького району Сумської області. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету у 1973 році.
Член Національної Спілки письменників України з 2004 року.
Лауреат літературної премії ім. Дмитра Нитченка (2004).
Першу книжку для дорослих "Ексклюзив" Оксана Іванівна написала в час свого "правдивого повноліття", відсвяткувавши п’ятдесятиріччя. Книга про студентські "київські" часи вийшла у львівському видавництві "Каменяр". Вона відразу привернула увагу читачів, стала літературною сенсацією.
"Я випадкова письменниця", — каже про себе пані Оксана. Старт виявився легким. А потім її наче затягнуло у процес книготворення. Порівняно за короткий час вона зуміла підготувати і видати чимало творів для дорослих і дітей.
У 2004 році виходить друком "Графиня з Куткора" — біографічна оповідь про нашу славну землячку, художницю Софію Караффу-Корбут.
2005 рік – повість для підлітків "Спосіб існування білкових тіл". Правда, письменниці здалося, що читача збиває з пантелику така назва, яка нагадує хімічне словосполучення. Тому, зберігши повністю первинний текст, вона дає повісті нове ім'я – "Школярка з передмістя". Отож, через 4 роки у видавництві "Світ Дитини" твір був перевиданий під новою назвою.
У 2007 році в творчому доробку письменниці з'являється ще один твір "Романи на одну ніч"; 2008 рік – "Оповідки з жіночої торебки" — розповідь про наших сучасниць, ближчих і дальших, молодих і старих, більш і менш успішних, та перша книжка для наймолодших читачів "Бабусина муштра" — історія взаємин маленької дівчинки з бабусею.
Згодом літературна агенція "Піраміда" започаткувала серію веселих детективів і обрала для втілення свого задуму авторку, зважаючи на її легке перо, дотепну мову і уміння створити сюжет. Отже, "Хроніка пригод Геня Муркоцького" від Оксани Думанської – своєрідний експеримент, оскільки зазначений жанр – небанальний детектив. Та педагогічна лінія життя не відпускає письменницю: згодом вона написала роман – колаж для родинного читання "Дитя епохи", в основу якого покладено реальні події з життя пересічних львів’ян. Загалом "Дитя епохи" — це такий собі лікнеп для початківця. Тут і особливі редакторські слівця, і деякі секрети творчої кухні, а то й просто універсальні поради мудрої жінки, як діяти в тій чи іншій життєвій ситуації. Письменниця переконливо доводить, що хоча в житті трапляються непрості ситуації, та навіть за притлумленими страхами, взаємними докорами й конфліктами поколінь завжди можна побачити щось важливе, заради чого варто видряпуватися з халепи. До слова, на зустрічах з письменницею батьки неодноразово дякували Оксані Іванівні за "педагогічну допомогу" в стосунках з дітьми. А вона цим романом дійсно хотіла об'єднати всі покоління шанувальників художнього слова. "Хай це звучить примітивно й банально, але культура читання і потребування книги здебільшого починається в родині. Жодними гучними акціями не примусиш людину полюбити цю інтимну дію – спілкуватися наодинці з персонажем. А якщо люди відвикатимуть від читання, то кому будуть потрібні письменники, видавці, книгорозповсюдники?" — зазначила в одному із своїх інтерв’ю Думанська.
Письменниця любить малювати яскраві характери на тлі суспільного життя. Їі персонажі – різні, живі, у неповторній палітрі цікавих деталей— знахідок, просто дихають життям. Вона вважає, що книжка не може народитися на якійсь абстракції, а тільки на "живому" матеріалі. Як-ось книжка "Куди зникає час…", що вийшла наприкінці 2009 року у видавництві "Світ Дитини". Це історія про долю митця, українського художника Андрія Ментуха, який у важких умовах вистояв, досяг життєвих висот, зумів розкрити свій талант.
2012 року у видавництві "ВК АРС" виходить книга "Три грації або Дві Оксани з Любов'ю". Співавторки — Любов Долик, Оксана Думанська, Оксана Кришталева. Дві Оксани з Любов’ю зібрали під однією обкладинкою свої оповідання про те, що бачать, чим живуть, до чого схиляються серцем, з чим не погоджуються, на що сподіваються. Авторки різні у виявленні стилістичних уподобань – і тим цікавіше читачеві гортати сторінки…
Цікаво спілкується пані Оксана у творах з найменшим читачем. Вона переконана: "Дітей треба любити в міру… Якщо любити, то не до фанатизму. Якщо карати, то не до істерики", — адже є щасливою бабусею чотирьох прекрасних онуків, мамою, порадницею і подругою трьох дорослих вже дітей.
Оксана Іванівна вміє писати, граючись, зацікавлюючи дітей реально-вигаданими історіями, героями-тваринами, що вміють розмовляти поетичною мовою. Свідченням цьому є розповідь про "Собаче життя кота Хитруна" (2011), який, либонь, став найвідомішим котом у Львові, його портрет авторства Мар'яни Петрів зображено на горнятках.
У 2013 році побачили світ книги "Принцеса Горошинка" і "Попелюшка в домашніх капцях". Редактор журналу "Світ Дитини" Наталя Скосарева розповіла, що ці казки спочатку були надруковані у дитячому журналі, а потім, як окремі видання, стали початком проекту "Казки від Світика".
2015 року у Видавництві Старого Лева вийшло з друку нове видання письменниці "Марійчині пригоди" про життя маленької дівчинки, для якої кожна подія стає визначною…
Як перекладач Оксана Думанська багато років співпрацює з видавництвами "Махаон-Україна", "Свічадо" та "Світ Дитини". Серед найбільш відомих її робіт переклад повісті Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Також український читач, завдяки Думанській, має тепер нагоду познайомитися зі світовою знаменитістю Люком Бессоном, який написав казку "Артур" про 10-літнього хлопчика, що потрапив у паралельний світ. А з російської мови Оксана Іванівна переклала ряд оповідань, історій, казок, за мотивами яких були зняті улюблені мультики для дітей.
В літературному опрацюванні письменниці вийшли в 2008 році історична повість Зінаїди Левицької "При битій дорозі", 2010 – роман для юнацтва Василя Короліва-Старого "Чмелик", 2014 – переклад книги сучасниці Зої Казанжи "Якби я була" — це "подорож історіями багатьох людей, яких ви знаєте чи не знаєте, про яких ви чули з випадкових розмов, яких бачили по телевізору, деякі історії навіть можуть виявитися вашими власними. Бо таке життя…"
Науковці Львова знають пані Оксану як керівника авторського колективу монографій "Іван Тиктор. Талан і талант" (2007) – першої розвідки про найзнаменитішого українського видавця та "Я сіяв те, що Бог послав..." (2009) — про Павла Чубинського.
2014 рік. У видавництві "Піраміда" вийшла нова антологія "Львів, львів’янки, любов". Як упорядник видання Оксана Думанська зазначила: "Усі авторки, де б вони зараз не мешкали, так чи інакше пов’язані зі Львовом. Тексти третини із них – взагалі дебют... "Львів, львів’янки, любов" – це якраз та жіноча і жіночна проза, яка зараз потрібна, аби про наше місто знали якомога більше – не тільки по Форуму видавців, а й по автурі, котра тут присутня і на яку потрібно звертати увагу видавцям".
Червень 2015 року. Відомі львівські екскурсоводи Петро та Іван Радковці презентували свою книгу "Таємниці львівських левів". Літературний редактор видання Оксана Думанська зазначила: "Я бажаю щастя цій книзі…, тому що розумію – кожен, хто має в сім’ї дітей, повинен мати цю книгу, для того, щоб читати її вранці, в обід, ввечері чи коли дитина попросить. Я більш ніж впевнена, що в тих сім’ях, де є діти, ці казки та легенди переповідатимуть дорослим". А відкриттям, посвятою 2015 року і ХХІІ Форуму видавців у Львові стала книга "Шептицький від А до Я" (Видавництво Старого Лева). Серед колективу авторів, які працювали над виданням, і Оксана Думанська.
У неї багато задумів, багато проектів. "Час – це коли працюю, перекладаю. Відпочинок – коли пишу те, що відклалося у голові,— якось відмітила в одному з останніх інтерв'ю письменниця. — Себе вважаю жабою, яка вигулькнула на грудці масла. Ніколи не ображаюся. Я вже склала собі ціну. Не захмарну".
ВІЗИТІВКА ТВОРУ
Прочитайте твір.Скориставшись довідкоо проаналізуйте текст:
Тема: зображення життя Школярки, не нудного, але й зовсім не безхмарного; розкрито тему дітей заробітчан, таку актуальну й донині.
Ідея: зворушлива й тепла історія зі щасливим фіналом про формування характеру, зусилля над собою заради того, кого любиш, про підтримку рідних та повагу до найголовнішого в людині – до її душі й серця.
Сюжет твору:
Головна героїня має неповну родину, власне – її виховує бабуся. Мама на заробітках, тато з ними не живе і, як виявилося згодом, заводить собі нову родину. Дівчинка стикається з нерозумінням однокласників, свариться з хлопцем через його антифеміністичні погляди, зустрічається зі старшим студентом-ветеринаром, навіть цілується і йде до нічного клубу… Повний боєкомплект, властивий підлітковій книжці, яка містить теми, безумовно цікаві цільовій аудиторії. Свідченням цього є перевидання книги і виразний читацький запит.
Не раз і не двічі читач помічає, що дівчинка мислить бабусиними категоріями, повторює її думки, а коли дозволяє собі переступ – то потім переконується, що бабуся таки мала рацію. Цей феномен сам по собі цікавенний – що стається з дівчинкою, яку виховала бабуся – але загалом через це книга багато втрачає. Конфлікт поколінь, який неодмінно мав постати у такій родині, окреслено лише поверхово, бунтарські вчинки відсутні, школярку «вимуштрувано» настільки, що і бабуся їй довіряє, і вона не ладна зрадити бабусину довіру.
Учасницею повісті є бабуся Школярки, котра переймається її одягом та макіяжем, естетичним вихованням і «письменницьким» стилем онуки, але під обіцянку стовідсоткової правдивості навіть не заглядає до її щоденника. Невдовзі ми одержуємо й цілковито зрозуміле пояснення такої демократичності: «Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія», – розповідає Школярка.
І в тій школі є з чого зайтися алергічним чханням. Як вам батьківський комітет, що заповзято витрушує з батьків останні поповнення нескінченних фондів в обмін на оцінки? Знайомо? І тут-таки завучевого синочка тягнуть на медаль, хоча його знання залишилися на рівні шостого класу. Директора школи більше турбують справи його політичної партії, ніж декілька уроків на тиждень, які він не обтяжується відчитати повністю, а змучені й збідовані вчителі виливають свою втому на знуджених старшачків. Вони ж великомученицько намагаються таки напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми. А що ж Школярка та її однолітки? Вони вже давно купують усі необхідні для вступу знання в репетиторів, зубарячи 3–5 предметів, які відповідають їхнім життєвим планам, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах.
Записи щоденника щедро пересипано бабусиними порадами, практично всі події в Школярчиному житті вони обговорюють і проживають спільно, що насичує оповідки другим поглядом, поміркованішим, спокійнішим, але ніколи не протилежним дівочим рефлексіям, із чого в основі повісті мені постійно вчувається внутрішній діалог підлітка Оксанки з уже бабусею пані Оксаною.
«Доки вчителі великомученицько намагаються напхати дітей нікому не потрібними “хеппі-мілами” затвердженої шкільної програми, Школярка та її однолітки за дорого купують необхідні для вступу знання в репетиторів, відвідують школу “для годиться” і на повну силу живуть своїми буремними юнацькими життями, доки ще мають час перед справжньою наукою у вишах»
Бабуся змалечку виховує Школярку, даючи її молодим батькам можливість для кар’єрного зростання, відтак коли її тато йде, зібравши речі, десь близько Школярчиного першого класу, дівчинка просто починає регулярно бачити тата у вихідні. Згодом, уже в п’ятому класі, мама виїздить на заробітки до Греції, та в житті Школярки знову ніщо радикально не змінюється, хіба що додається трохи добре приховуваного смутку. Отже, єдиним надійним та незмінним дорослим, порадницею і розрадницею, а також найближчим другом у Школярчиному світі є Бабуся. Саме дівча змальовує її як «…самодостатню кобіту з молодим голосом та іронічним поглядом».
Протягом десяти місяців життя, що їх охоплює основний текст повісті, Школярка залишає свого бой-френда однокласника, з нечастих безбарвних згадок про якого здається, що, як і все шкільне, він у неї значився радше «для годиться», аніж бодай із крихітного сентименту. Натомість до подорослішалої Школярки починає виявляти увагу старший хлопець – сусід-студент, якого цілком можна назвати, послуговуючись підлітковим сленгом, водночас бабієм, мажором і занудою, що всерйоз планує нидіти ветлікарем у місцевому м’ясному павільйоні, бо там гарантовані «тверда копійка й шматок полядвиці». Його симпатія є взаємною, проте викликає серйозні роздуми та вагання героїні, дужчаючи в ній самій, однак, протягом усієї книжки.
Сам факт такого розвитку романтичних подій, природно, не може не викликати пересудів у шкільному оточенні. Щоправда, Школярка не встигає перейнятися плітками й інтригою довкола свої персони, бо на обрії знову з’являється тато. Він з’являється, вочевидь, не просто так, а разом із майбутньою дружиною та кількарічним Школярчиним братиком, про якого вона не без подиву дізнається вперше. Вир подій знову змінює свій напрямок: неочікувана недуга бабусі й трепетний догляд за ними обома того ж таки студента-ветеринара, навпіл із його бентежною відстороненістю, змушує Школярку знову замислитися про переваги нехай і приземленої, але надійної присутності поруч.
Проблематика твору
- Чи є актуальними ці проблеми у нашому житті? Подумайте .
- Стосунки батьків і дітей (Саме в сім’ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться культурі спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний вплив на виховання дітей має почуття взаємної любові і поваги матері і батька, їхнє гуманне ставлення до інших людей. В.О. Сухомлинський справедливо затверджував, що людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька до матері і матері до батька, любов матері і батька до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Таким чином, прекрасні діти виростають у тих сім’ях, де мати і батьки по-справжньому люблять одне-одного і разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей – мир і спокій у душі, стійке моральне здоров’я, щиросердечна віра в добро, віра в людську красу);
- Проблема заробітчан (Найбільше шкода молоде покоління заробітчан. Можливо, вони і мають квартири, машини, гроші, але, повірте, вони їм ніколи не замінять батьків і матерів, двох найближчих людей, а сімейні цінності будуть загублені назавжди тому, що повальні розпади сімей заробітчан вже стали нормою, а неповна сім'я - це загублена душа дитини, яка любить обох батьків, зіпсований грошами характер, а іноді і повна деградація молодої людини, що тягне за собою деградації Нації в цілому);
- Стосунки між подружжям;
- Виховання;
- Система освіти;
- Стосунки з однокласниками;
- Духовний зв'язок поколінь;
- Життєвого вибору;
- Досягнення мрії.
ЦИТАТНА ГАЛЕРЕЯ .
ОБРАЗИ ТВОРУ
Я
- Я ж, звичайна школярка з передмістя, не поспішала настільки глобалізуватися, щоб метушитися в черзі за американське громадянство. Позбавити себе добровільно усього, до чого звикаєш з часів несвідомого дитинства, — це не моє. І потім, бабусю й у кайданах не витягнеш з нашого двору…
- Я довго не засинала — згадувала усе приємне, що мала в дитинстві: помаранчевий дух взимку, ранні трускавки у травні, морозиво у дитячій кав’ярні, нові лаковані сандалики і рожеве легеньке платтячко, вазонки розквітлих азалій та цикламен, що приносив тато у січні, на мамин день народження. А втіха від застуди чи грипу, коли вже нема температури, але я ще лежу в ліжку і читаю товсті пригодницькі романи, умліваючи від переживань закоханого героя, якого розлучили з дівчиною…
- Значить, і в мене лихоманка від кохання!
- Мені б хотілося опинитися в такому привабливому котеджику, модерно умебльованому, з велетенською кухнею, де є всі сучасні прибамбаси — від посудомийки до різних міксерів і сокодавок. Щоб виходити з лазнички у білому пухнастому халатику з чалмою із рушника на мокрій голові, цілувати тата і маму і брати з її рук високу склянку апельсинового соку… А потім бігти до чистенького шкільного автобуса, який сигналить біля двору, вскакувати в нього і на ходу падати на сидіння… Поруч із якимось симпатичним боєм. І недбало промовляти: «Хай!»
- Я просто викликала із своєї уяви видіння: ось ми удвох подорожуємо, може, навіть, і по Греції, у спортивному авті. Ось на океанському лайнері заходимо в бар. І на мені вечірня сукня, як на Кетрін Зета Джонс, коли вона зустрілася із своїм колишнім коханцем. Кажуть, що я на неї схожа… Ні, про це не треба, бо то було на «Титаніку»… Не на тому, де ді Капріо… Боже, який там океан, тут хоча би в Карпати вибратися! (с.4)
- Гурти моїх ровесників кучкувалися у скверику: там були й дівчата, розкуті й розмальовані, в смугастих підколінках і кросівках. А я пишалася в лакованих мештах на високих обцасах — і нікому не була потрібна.
- Мені ввижалося щастя… Тато й мама більше не розлучатимуться, і я щодня чутиму різкий запах «Дубельвіскі». Ми відремонтуємо наш будинок, проведемо опалення нагору, в мансарду, і облаштуємо там для мене кімнату, в якій я зможу зустрічатися з сусідом, уникаючи контролю з боку дорослих. Мама піде працювати в якесь туристичне агенство, а тато нехай собі возить той секонд-хенд, якщо йому так хочеться.
- Я взагалі часто буваю невпевнена у своїх силах.
- І всі мої образи стали космічним пилом на тлі всесвіту. Він же такий величезний! У ньому є місце для щасливих і не дуже, для хитрих і щиросердних, для мудрих і, як каже бабуся, недалеких… От я, наприклад, належу до пестунчиків долі. Чого мені бракує? Маю бабусю, вустами якої промовляють кілька педагогічних поколінь… Маю таку молоду і таку гарненьку маму — сама нею милуюся і не розумію, чого вона не впала в око якомусь нашому олігархові, щоб нам не довелося перелітати кілька кордонів до того блондинистого данця. І, зрештою, я таки татова донька, а тато обіцяв мене не зрікатися. Бо колись давно сказав дивовижне слово «лю…»
Бабуся
- Моя бабуся колись теж учителювала, тому в неї на школу алергія.
- Одна біда — бабуся консервативна щодо мого одягу і макіяжу. (Вона й сама довго кремпувалася, доки ми з мамою переконали її, що штани — це тепло і зручно, ще й на колготах можна зекономити, тому наважилася таки одягти джинси, щоб ходити у дворі, а потім в них влипла — не знімеш…) Вона жахається облич і написів на футболках, топіків до пупа, шортів і чорних бюстгальтерів під білими блузками. Вона благально позирає на мене, коли я сідаю перед дзеркалом з усім асортиментом помад, тіней, рум’ян і туші.
- Моє естетичне виховання почалося із лялькового театру. Цирк бабуся не любила (вважала його видовищем неінтелектуальним), тому вряди-годи мене туди водили батьки. Коли не сварилися «на все життя»…
- Бабуся не любила тата, але співчувала йому. Бабуся любила мою маму, свою єдину доньку, але вважала її винуватою в сімейних сварках.
- Бабуся, як завжди, дипломатична.
Мама
- Найбільше дісталося моїй мамі, яка вже шостий рік сидить у Греції на заробітках. Тобто вона, звичайно, не сидить, а працює: доглядає одну стару жилаву пані
- Як моїй мамі, такій пещеній дитині-одиначці, вдалося виховати в собі таку потугу, не знає навіть моя бабуся. Вона колись здивовано сказала мамі: «Дивлюся на тебе — і не віриться, що ти моя донька…» «Біда навчить…» — озвалася мама. Отак! Значить, вся її впевненість, самостійність і енергія — наслідок науки бідою.
Тато
- безвідповідальним татком — молодим спеціалістом з туманними перспективами на майбутнє
- зайнятий своїм дрібним бізнесом і приходить до нас без будь-якої системи: то забіжить вранці в неділю, коли я ще сплю, то зайде увечері в п’ятницю, коли я поспішаю на побачення. Наші розмови — як есемески. І я бачу, що він все частіш незадоволений моєю поведінкою. Та не каже про це вголос. А що йому казати? Він же пішов від нас…
Сусід-хлопець
- Так я й повірила! Широкоплечий під два метри юнак, від якого заносить дорогим одеколоном і дорогими цигарками, вбраний в кращі зразки англійської легкої промисловості — і він для них порожнє місце?!
- Як він там може бути — такий випещений, такий завжди елегантський!
- Мовляв, хлопець як хлопець, дуже прагматичний, але то не ґандж, зараз усі такі; не соромиться називати речі своїми іменами, не вдає із себе кращого, ніж є насправді…
Директор школи
- Він дуже зайнята людина — має приватний базарчик, депутатствує в міському парламенті та ще й у якійся партії серед провідників. Він під’їздить до школи на іномарці, обережно оминаючи вічні баюри перед входом, не забуває перехреститися до Матері Божої (її біла статуя — причина йому пишатися перед батьками), входить із запізненням до класу і виходить з нього задовго до кінця уроку…
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Виконайте інтерактивні вправи за посиланням :
http://LearningApps.org/2317535