І. ПЕРЕГЛЯНЬТЕ :

1.ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЗА ПОСИЛАННЯМ :

https://vseosvita.ua/library/prezentacia-lesa-ukrainka-lisova-pisna-165682.html

http://www.myshared.ru/slide/1153165/

2.Фільм "Лiсова пiсня"за мотивом драми Лесі Українки

https://www.youtube.com/watch?v=W2ttQkuegb8

3.БУКТРЕЙЛЕРИ :

https://www.youtube.com/watch?v=8AncDW0Wnn0

https://www.youtube.com/watch?v=Cq8T0p0TBKk

https://www.youtube.com/watch?v=bq4bk5ZraG8

ІІ. Спробуйте створити свій буктрейлер за "Лісовою піснею "Л.Українки 

Готуємось до ЗНО .https://www.youtube.com/watch?v=meq1XXJXgaQ

ІІІ.Опрацюйте довідку

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ 

Основні риси драматичної літератури. Драматична література характеризується пристосованістю для сценічних інтерпретацій. Основна ознака - призначення її для театрального спектаклю.

         За жанром «Лісова пісня» - це драматична поема. Це жанр, що поєднує прикмети драматургії і поезії, це віршована п’єса. Це драма -феєрія.

Феєрія – театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, в якій з метою вразити глядача використовуються різноманітні сценічні ефекти.

Драма –феєрія - п’єса  з казково- фантастичним сюжетом і персонажами.

            Особливі ознаки драматичної поеми:

- в основі її переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей та поглядів;

- тяжіння до філософської узагальненості, символіки, міфологічності;

- ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовується афоризмом;

- присутні ліричність, емоційність, навіяні посвятами, ремарками, монологами, поетичними прологами.

 Історія створення твору

Творила і шліфувала вона цю перлину недовго — близько трьох тижнів. У квітні 1911 року, після лікування в Єгипті (Гелуан, вілла «Континенталь») Леся Українка приїхала до Києва (за станом здоров’я не відвідала рідної Волині), а 2 червня вже була в Кутаїсі, де працював її чоловік К. Квітка. Там розпочала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий автограф геніального твору. Ця праця відбувалася в стані великого напруження творчих і фізичних сил поетеси, про що вона розповідала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: «Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті». Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання,— от тільки вчора закінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила». А в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», розкрила джерела цього твору: « А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш?— у дядька Лева Скулинського. Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік». Про цю подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач - Кривинюк: «Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступитесь до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов. У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі. У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

Отже, як видно з наведеного листа до матері, спогадів сестри, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона з дитинства поринула в море українського фольклору. Недарма в одному з листів Леся писала про себе, що вона вихована на фольклорі, як англієць на Біблії (Біблію вона також знала добре).

Джерела твору

Ті, хто вже прочитав «Лісову пісню», помітили, що у ній діють не тільки реальні персонажі (звичайний хлопець Лукаш, поліський дядько Лев), а й ті, котрі ми назвемо міфічними, котрі запозичені авторкою із народної творчості і оригінально нею осмислені.

Образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих пісень запам’яталися Лесі Українці на все її життя. Вперше про мавку Леся почула в селі Жабориця. Так сама вона розказує в одному з листів до матері, пояснюючи джерела твору. Про перебування Лесі Українки в Жабориці (нині це Житомирська обл.) свідчить сестра письменниці, Ольга: «Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила із Звягеля Лесю, ще зовсім маленьку літувати із свідомим наміром, щоб вони проймалися тим українським народним духом». Це село зробило на майбутню поетесу дуже велике враження. Через Жаборицю протікає ріка Случ. Ще й тепер у деяких селах над Случчю можна почути оповідання про русалок, які водяться в річці, про лісовиків, що живуть у лісах. Будинок, в котрому народилася і провела дитячі роки Лариса Косач, стоїть майже на барезі річки. А вже протилежний берег вкритий казковим лісом. Казки та пісні, почуті у ті роки, поетеса не забувала ніколи. Характерно, наприклад, що Лукаш в «Лісовій пісні» грає на сопілці мелодію веснянки з Миропілля на Звягельщині “А вже весна, а вже красна...”. Таким чином, перші струмочки, перші ноти «Лісової пісні» беруть початок у лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б’є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882 році Косачі переїжджають з Луцька до села Колодяжного під Ковелем. Село Колодяжне лежить у перехідній зоні між Волинню і Поліссям, де вже починаються поліські пущі. «До самісінької садиби Косачів підступало лісове урочище Коничівщина - з старими гіллястими дубами та густою ліщиною, - згадує подруга дитячих літ Лесі Варвара Дмитрук з Колодяжного. - Мало хто з сільської дітвори наважувався ходить туди самотою, бо старші лякали нас лісовиками, відьмами та іншою нечистою силою. Знала про це і Леся, але не вважала. Більше того, згодом вона зізнавалася матері: «В місячну ніч я бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка». Рідну природу поетеса відчувала дуже глибоко.

Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Між місцевими Косачі мали багато знайомих і друзів, а тому мали змогу досконало вивчити народний побут.                                      .

         Волинсько-поліський фольклор, міфологію Леся Українка знала досконало. Записала багато там пісень, декотрі з яких увійшли до «Лісової пісні». Поліська подруга розповіла

Косачам про чудове озеро в лісі - Нечимне - і запросила його відвідати. Сестра Лесі Українки Ольга так описує це озеро: «3 одного боку озера був смарагдово зелений облудний берег, що йшов хвилями під ногами, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий ліс». На галявині біля озера Нечимного стояла хата дядька Лева Баса, людини розумної і вигадливої, доброго оповідача. У нього Косачі пробули три дні і три ночі. Ходили по лісі коло озера, сиділи біля вогнища і слухали оповідання про «силу» лісову, водяну, польову, про таємниці озера і лісу. Ті дні і ночі стали визначальними для поетеси. Це таємниче урочище Леся Українка у місячну ніч заселила міфологічними істотами, зробила казкою. Так народився задум її драми.

Немає жодного сумніву, що Нечимне стало колискою «Лісової пісні», її живою декорацією. В чорновому варіанті твору Нечимне згадується тричі. Минуло багато років від тих трьох днів і ночей, пережитих над озером Нечимне. У південних, із палючим сонцем краях, де тепер поетеса вимушена була жити, Полісся згадувалось як край казкових лісів, легенд і пісень. Леся Українка на географічній і часовій відстані чула свою пісню. І зримими ставали рідні з дитинства образи.

Отже, Леся Українка глибоко і творчо опрацювала фольклор, скарби народної духовності. І, що основне, вона не копіювала, не механічно переносила їх у літературний твір, а надавала сучасної філософської глибини, органічно вплітала їх в ідейно-художній зміст драми.