Дистанційне навчання. Українська література. 6 клас. Вчитель Окуневич А.О.

Розповідь про письменницю

Леся Воронина (справжнє ім’я Вороніна Олена Анастасіївна) – улюблена письменниця багатьох дітей, журналістка, перекладачка.

Літературні псевдоніми:

Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна, Сестра Лесич. 

Народилася 21 березня 1955 року у Києві в письменницькій родині.(« Назвали Лесею на честь Лесі Українки, та в паспортному столі не захотіли записувати, сказали: «Таково імені нєту», а Леся, мовляв, – похідне від Лариси або Олександри, тож мама записала мене Оленою. Та я все життя – Леся»). Дід - Прохор Воронин - був письменником, тато - художником-оформлювачем та реставратором. Мама перекладала книжки з кількох європейських мов. Маленька Леся почувалася білою вороною, бо розмовляла у російськомовному Києві українською. Рано почала читати. І сама дуже швидко почала вигадувати різні історії. («Мені здавалося, що це є в кожної людини. З подивом дізналася, що такі здібності мають не всі, а діти ж люблять різні цікаві історії! Я й ста­ла таким собі неформальним лідером у садку, а потім у школі. Мої одноклас­ники страшенно любили слухати ті кумедні побрехеньки. А ще я вміла досить точно копіювати й пародіювати інших, вигадувала різні сценки. Та хоча зрос­тала в літературному середовищі, пись­менники здавалися мені якимись осо­бливими, унікальними – куди вже мені до тих небожителів?! Але все одно пи­сати почала рано (для себе) десь у пер­шому класі»).

1972 р. вступила на заочне відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила 1979 р. За роки навчання встигла попрацювати кур’єром у Спілці письменників України, лаборантом у школі, електромонтером на деревообробному комбінаті, екскурсоводом у Музеї народної архітектури та побуту в Пирогово і т. д. Мандрувала Україною (автостопом) та Польщею (на байдарках). Протягом 1987–1991 рр. працювала редактором відділу літератури та мистецтва журналу «Україна». З 1991 року працювала у дитячому журналі «Соняшник» (з 1992 до 2006 року — головним редактором часопису). Нині – автор та ведуча програм на радіо «Культура». Член Спілки письменників України, член Асоціації Українських письменників. Пише для дітей, бо вважає,  «що найкращі люди – це діти й підлітки, вони щирі й безкомпромісні. Вони вірять, що світ можна змінити на краще, вміють дружити й жертвувати собою заради іншого, сприймають життя оголеними нервами. Це вже потім на людині наростає захисний панцир і вона вчиться йти на компроміси, пристосовуватися й відмовлятися від найцінніших речей заради грошей, слави, посади…»

В одному з інтерв’ю Леся Воронина зауважила:

- Мені здається, що найгірші вчинки людина робить під впливом страху. Наше суспільство ніби й справді заражене вірусом страху, і я дуже хочу, щоб ми його позбулися. Щоб ми не привчали своїх дітей змалечку пристосовуватися й озиратися на всі боки, втягнувши голову у плечі. Отож, герої моєї пригодницько-фантастичної повісті, потрапляючи у небезпечні, а часом і неймовірні ситуації, вчаться долати переляк і  перемагати власну слабкодухість, рятуючи інших. А ще я переконана, що сміх — це неймовірно сильна зброя, адже всі паскудства у світі роблять люди, цілковито позбавлені почуття гумору.

- Як же подолав страх, цю тяжку недугу людства, головний герой повісті Лесі Ворониної «Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку №9»? Вам цікаво, як цьому звичайному українському хлопчині, звичайнісінькому боягузові, вдалося врятувати Землю від космічних прибульців, які заразили більшість людей вірусом страху? Тож для цього пориньмо у світ пригод, романтики, фантастики, починаймо нашу захоплюючу подорож сторінками повісті.

Прочитайте повість подану у вашому підручнику.

Намалювати ілюстрацію до одного з розділів повісті, підібрати народні прислів’я та приказки про страх, боягузів