Дистанційне заняття . Українська література ,8 клас Вчитель Коцар Л.Ф.

Душа горить – життя таке іскристе.

Забрати все! Себе віддати всьому!

Олена Теліга

Україна складала не просто високий зміст  життя Олени Теліги, її творчості, Україна була її сокровенною молитвою. Поетеса і палка патріотка, вона була чи не найдивовижнішою жінкою-українкою нашого часу, натурою цільною, вольовою, гармонійною. Недаремно ще замолоду Телігу порівнювали з Лесею Українкою, називали посестрою по духу великої Лесі. Адже своєю вдачею, своїм характером, засвідченим водночас і в житті, і в поезії, Олена Теліга належала до нового типу української жінки.

Сьогодні ми  пройдемо життєвими дорогами поетеси, простежимо чистоту і довершеність її живої, променистої, осяйної лірики, сповненої енергії, завзяття, вольового чину. Переконаємося, що поезія Олени – це живий оберег її духу, її палкої любові до України, її кодексу честі.

1. Прочитайте біографічну довідку про О. Телігу 

Олена Теліга народилася у 1907 році в Петербурзі, в родині українського ученого М. Шовгеніва. Зростала вона в атмосфері шляхетного Петербурга, високої культури тогочасного російського П’ємонту: хрещеною матір’ю Олени була відома і модна тоді письменниця Зінаїда Гіппіус. Але під час революційних подій 1917-1919 років сім’я Шовгенівих уже в Києві, а батько Олени – один з активних учасників національно-визвольних змагань, деякий час навіть міністр українського уряду. Згодом ця родина поповнила число української еміграції, вимушеної в такий спосіб рятуватися від репресій «червоного терору». Отож, із 1923 року Олена за кордоном, у Празі.

Празькі роки були найсвітлішим спогадом її життя. Тут вона вступає до Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова. Нові знайомства остаточно утверджують Олену в переконаннях українського націоналізму. Кажуть, перелом у її свідомості відбувся на одній із молодіжних вечірок російських емігрантів. До того часу Олена була російськомовною і трактувалася як «своя» в тому середовищі. Але коли вона почула на вечорі відверте зневажання й глузування з української мови, то різко обірвала невігласів своїм бурхливим протестом: «Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері. І я вас більше не хочу знати». У той же час вона заповзялася неодмінно вивчити цю мову і невдовзі оволоділа нею блискуче. Тоді ж, у часи навчання, Олена почала віршувати.

Великий вплив справили на неї тогочасні українські «пражани», насамперед Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олег Ольжич. Олена визначилась як поетеса романтично-міфологічної «празької школи». В основі її творчості стають ті ж цінності, що їх пропагують і пристрасно захищають Євген  Маланюк та його однодумці: відродження національної слави, культ високої патріотичної свідомості і жертовності, культ величної сили патріотів України.

Після завершення навчання і одруження Олена переїздить до Польщі: Варшава, потім Краків. Продовжує займатися поетичною творчістю, а головне – готує себе до майбутньої великої місії боротьби, бо інтуїція її вже чує тривожний запах майбутньої грози. Тим часом у Європі відбуваються небуденні події: починається Друга світова війна. Діячі Організації Українських Націоналістів, до якої вона належала, розцінюють цю війну як потенційний шанс для становлення Української держави. Отже, й Олена Теліга мріє про майбутню діяльність на терені України…

Як тільки з’явилася можливість повернення в Україну, Олена одразу ж нею скористалася. 15 липня 1941 року вона переходить річку Сян, далі дістається до Львова. Цікаво і докладно про ці події описав Улас Самчук у книзі спогадів «На білому коні». Він був супутником Теліги в цій дорозі. По невеликій розлуці знову зустрічав її в Рівному.

До Рівного Олена Теліга прибула 12 вересня 1941 року. Рівне стало її короткочасною гаванню на шляху до Києва, куди прагнула всім серцем, щоб довершити омріяну справу – культурно-національне становлення України. Враження од перебування в Рівному Теліга стисло і глибоко сформулювала в листі до чоловіка Михайла Теліги: «Отже, Рівне для мене було такою ідилічно-гоголівською вставкою на моїй дорозі до Києва».

Відразу ж по прибуттю в м. Рівне письменницю захопив вир подій національно-культурного відродження. На той час щойно стала видаватися Самчукова газета «Волинь», гуртувався колектив редакції. Їй було запропоновано співпрацю, й на це Олена радо пристала. Для рівненської «Волині» вона написала кілька публіцистичних статей на гостро актуальні теми: «Розсипаються мури», «Братерство в народі», «Перед брамою столиці». А пізніше, коли вона була вже у Києві, «Волинь» видрукувала  також есе «Прапори духа», «Нарозтіж вікна!»  Олена Теліга щиро раділа з того, що її праця знаходить відгук у читачів. Ось як написала вона в листі до чоловіка: «Мої статті подобаються, мені багато людей казало, що часто питаються, чи в цьому числі є моя стаття, а я задоволена, що можу писати кожного тижня. І «получається» не зле». Окрім праці, у Рівному Теліга мала чимало приємних знайомств, близьке і вдячне коло спілкування, насамперед із Уласом Самчуком, з яким мала давні приятельські стосунки та спільне членство в ОУН. Були також цікаві прогулянки містом та околицями, відвідини міського театру, який тоді щойно сформувався і давав перші українські вистави.

Проте Олена марила Києвом, готувалась до нього, за словами У.Самчука, як наречена до шлюбу. Воєнні події не давали змоги одразу ж туди від’їхати, це стало можливим лише через місяць перебування в Рівному. Таким чином, 22 жовтня Теліга вже у Києві, і одразу береться за діло, заради якого сюди прибула. Найперше вона прагнула відродити літературне життя столиці України. Тоді багато «радянських» письменників виїхало на Схід. Довелося наново створювати Спілку письменників. Олена Теліга взяла на себе обов’язки керівника Спілки. Паралельно співпрацює з київською підокупаційною газетою «Українське слово», згодом видає власний часопис «Літаври», у якому представляє творчість репресованих авторів та письменників еміграції. На жаль, видання не встигло розгорнути крила, уже на четвертому номері було заборонене. Не подобалась фашистам така активна діяльність українських патріотів. Проте Олена Теліга, хоч добре уявляла собі небезпеку і ризик цієї праці, наполегливо її продовжувала. Її життя на той час було схоже на шотландські танці на мечі, на балансування понад урвищем. Вона була цілком захоплена культурницькою працею і зневажала небезпеку, а це вже сприймалося як виклик «усемогутнім» властям. «Завзята Олена не розуміє слово обережність, воно не для неї створене, її стихійна щирість й простота можуть бути для неї фатальними…» – з жалем констатує Улас Самчук. Трагічний прогноз письменника таки збувся…

Уже взимку 1941 та на початку 1942 року фашисти проводять арешти української інтелігенції. Друзі попереджували Олену, радили їй піти в підпілля, а ще краще – негайно покинути місто. Відповідь була категоричною і безкомпромісною: «Я з Києва вдруге не поїду».

Голгофа її героїчної смерті розпочалася 9 лютого. Цього дня Олена призначила чергове засідання у Спілці письменників. Друзі знову перестерігають поетесу. Але вона залишається «кременем»: «На мене вже чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюся арешту. Адже їх заарештують. Я не можу тікати, бо хтось міг би сказати, що в небезпеці лишила тих, кому говорила про невгнутість, патріотизм і жертвенність. Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли загину, то знайте, що свій обов’язок виконала до кінця». Ці слова виявляють сутність характеру поетеси, волі, єдності слова і діла.

Оце й усе, що знаємо про її останні дні. Інше – вже напівлегендарне. Оповідають, що Олена Теліга залишила на тюремній стіні передсмертний напис. Кажуть, під час допитів її стійкість і мужність вражала навіть катів. Один із гестапівських офіцерів говорив, що не зустрічав чоловіка, який би так героїчно вмирав, як ця красива жінка. Життєвий шлях поетеси обірвався у фатальному Бабиному Яру 22 лютого 1942 року.

2. Літературна діяльність Олени Теліги.

Перша збірка творів поетеси – «Найгостріше слово – Україна». Лірика Олени Теліги якнайменше схожа на поезією жіночої «розслабленості», сентименталізму, манірного замилування. І це зрозуміло, тому що її поезія невіддільна від творчого кредо, від її життєвих переконань.

У ліриці О. Теліги справді ніби час розгортає «звиклі сторінки», тут поєднуються в одному річищі два культи, дві стихії – почуття подружньої і просто жіночної ніжності, любові та рішучість української козачки, яка не вагається перед небезпекою. У такі часи

Спиває ніжність легендарний крук –

Жорстокий демон бою й перемоги.

3. Виразно прочитайте ранні вірша «Відвічне» ,«Поворот» ,  «Літо», «Вечірня пісня».

4. Огляд публіцистики Олени Теліги.

Цікава і дуже актуальна і на сьогодні публіцистика Олени Теліги. Ще у 30-их роках вона гнівно викривала «партачів життя» – людей без високих ідеалів, без святинь у душі, які зводять благородний сенс життя до благенького існування. У фейлетонах початку війни вона звертає свій погляд до національної свідомості й волі українців на батьківщині: «Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї батьківщини». Ці високі слова не залишалися без відгуку: саме з таких слів кувалися переконання тих, хто вже невдовзі після початку війни започаткував український партизанський рух, а згодом – Українську Повстанську Армію.

А ще вона не була апологетом дешевого, скандально-декоративного «відродження». О. Теліга проникливо спостерігала за національним рухом, давала йому глибокі, мудрі оцінки. Злободенно для нас звучать її слова з нарису «Прапори духа»: «Найлегше можна дістатися на ті нові дороги, які найближче лежать до старих. На дороги, де не треба зупинятися перед брамою, а можна ввійти відразу, зі всіма старими речами, лише поміченими новими, жовто-блакитними нитками… Але тим шляхом ми дійдемо туди ж, звідки вийшли. Треба за всяку ціну обминати ті широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духа і яка веде на широкий шлях відродження нашої нації».

5. Спогади про письменницю.

Олена Теліга, залишаючись жіночною, ніжною, безпосередньою, набула нової якості особистості: вона вміла бути вольовою, рішучою, безкомпромісною, коли справа стосувалася принципів, вона могла і чоловікам подати взірець мужності й патріотичної жертовності. Саме такою, за спогадами сучасників, була О.Теліга. Письменник Улас Самчук, її близький товариш і однодумець, так відтворив її духовний портрет: «Вибухова, нестримна вдача. Вона вміла бути винятково жіночною, майже наївною, дуже ніжною, але разом… Це був кремінь, що викрешував іскри, і бравурна гусарська постава героїзму». Інший близький сучасник, Олег Штуль визнавав, що найцінніше у її вдачі – це «духовна висота, та ідеальність, яка ушляхетнювала все довкола неї,  романтичність і блиск…»

6. Дайте відповіді на запитаннями.

5. Що ви знаєте про родове і духовне коріння Олени Теліги?
5. Якою була вдача поетеси за спогадами сучасників?
5. Чому Олену Телігу порівнювали з Лесею Українкою?
5. Коли і як сформувалися у письменниці переконання української патріотки? Які події і люди мали вплив на ці переконання?
6. Що відомо про рівненський фрагмент із біографії О. Теліги? Які місця у Рівному пов’язані з її іменем?
5. Розкажіть про працю в Києві та героїчну смерть Теліги. Як ці вчинки доповнюють її характер?
5. Що ви знаєте про її поетичну творчість?

7. Асоціативне гроно "О.Теліга як особистість ".

Приклад життя і покликання  Олени Теліги – яскравий взірець правдивого патріотизму, ідеал сходження людини до духовних верховин, титул високого і свідомого героїзму. Поетеса пройшла свій шлях твердо і свідомо, а духовно-поетичні молитви до України підтвердила найвищою жертвою – власним життям

Завершити сьогоднішній урок хочеться словами самої поетеси із вірша «Лист»:

Я йду на клич задимлених вогнів –

На наш похмурий і прекрасний берег.

Коли ж зійду на каменистий верх,

Крізь темні води й полум’яні межі –

Нехай життя хитнеться й відпливе,

Мов корабель у заграві пожежі.

Домашнє завдання та його інструктаж.

Оберіть один із віршів Олени Теліги зі збірки «Найгостріше слово – Україна», проаналізуйте його.

Схема аналізу ліричного твору

І. Загальні питання:

1. Назва твору, ім'я автора.
2.Назва збірки, складовою якої є вірш.
3. Рік написання та видання;
4. Поштовх для створення збірки чи вірша.
5.Кому присвячений.
6. Наявність епіграфа, його значення.

ІІ. Теоретичні, літературознавчі питання:

1. Тема, ідея.

2. Жанр твору (громадянська, інтимна, пезайжна, філософська, релігійна лірика тощо).

3. Композиція твору (варто пам'ятати, що в ліричному творі сюжет відсутній, натомість увага зосереджується на певному почутті, виділяють такі композиційні етапи почуття:

а) вихідний момент у розвитку почуття;

б) розвиток почуття;

в) кульмінація (можлива);

г) резюме, або авторський висновок.

4. Ключові образи твору (звернімо увагу, що найчастіше визначальним у ліриці є образ ліричного героя - це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у ліричному творі).

5. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку), як саме?

Епітети, порівняння, метафори, уособлення, символи, гіпербола, літота, алітерація, асонанс, інверсія, анафора, епіфора, градація, обрамлення (кільце), риторичні питання, оклики.

8. Версифікація твору. Рими:

1) чоловічою називається така рима, в якій наголос на останньому складі (чужинí -- менí);

 2) жіночою називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі (бýду -- забýде);

3) дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад (вíченьки -- нíченьки);

4) гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п'ятий від кінця склад (кíшечкою -- усмíшечкою).

Спосіб римування:

1) Суміжне або парне -- коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв

2) Перехресне римування -- складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні -- з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб.

3) Кільцеве або охопне (оповите) римування -- коли римуються перший рядок з четвертим, а другий -- з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою. Схема: абба.

4) Монорима або наскрізне римування (франц. monorime від грецьк. monos -- один) -- вірш, у якому всі рядки (більше трьох) охоплює одна рима. Схема: ааааа...

Віршовий розмір: ямб, хорей, дактиль, амфібрахій, анапест

ІІІ. Культурологічні питання:

1.Синтез мистецтв, що спостерігається у вірші чи збірці.
2.Українознавчі аспекти.
3.Культурологічне оточення, наявність музичного супроводу.
4.Думки митців та критиків.
5.Власна думка про твір.