Перегляньте відеоурок 

https://www.youtube.com/watch?v=aAv4y0k6cFQ&feature=emb_logo

https://www.youtube.com/watch?v=IfFvzQpUjlU

Лайфхак "Будова тексту або Секретна схема для створення історій"

https://www.youtube.com/watch?v=IobwoGxYYxU

Презентація до уроку: "Зміст і будова тексту. Складне синтаксичне ціле. Абзац"

https://www.youtube.com/watch?v=jg4jRok3Wkk&feature=emb_title

Лексична хвилинка.

Текст поділяється на абзаци. Кожен із них додає щось нове, і в ньому теж можна визначити свою тему, яка називається мікротемою. Тому текст має тему, а його абзаци — мікротеми. Скільки в тексті абзаців, стільки й мікротем. У кожній мікротемі є тематичне речення, в якому й виражена мікротема. Кожен абзац пишуть із нового рядка.

Тема тексту розкривається за допомогою мікротем. Мікротема — це частина загальної теми. Абзац — це частина тексту, об’єднана однією мікротемою.

ТРЕНУВАЛЬНІ ВПРАВИ 

1.

Робота з деформованим висловлюванням.

— Прочитайте. Розташуйте речення так, щоб утворилося зв’язне висловлювання. Поділіть на абзаци.

— Визначте складні синтаксичні цілі. Аргументуйте свою думку, назвавши їх ознаки.

На заході днів вона засяє нестерпучим блиском. Молодість, як дивовижний рубін, мусить горіти на серці. І погасне. Бо другої молодості немає у світі. Життя є молодість, труд і любов. Усе життя людина лише шліфує грані своєї молодості. У радісній знемозі він пахтить, як дорога. Він є вірним другом. Він не зраджує. Труд, як материнська рука, веде нас по стежці. Вона знає такі таємниці, що від них розривається серце, як стигла слива, надвоє. Скільки людей співало їй! Відчуваю її, як дорогу, теплу долоню на голові. Вона перебирає моє волосся, лоскоче мене за вухом, ніби я якесь мале. Любов. А вона, пишна, сходить, сонцем іде на небо, світить, б’є в очі, як у глибокий колодязь пустелі. І молодість дзвенить. Вона — щось таке, що підносить людину вгору, і завмирає в неї дух (За Ю. Яновським).

Практична робота.

— Знайдіть у поданому тексті засоби зв’язку між реченнями.

Наше життя неможливе без знання мовного етикету. Ця істина відома кожному з дитинства. Людина послуговується ним щодня і, до того ж, не один раз. Ми кілька разів упродовж дня можемо звертатись один до одного, вітатися, прощатися, комусь дякувати, давати пораду, прохати щось у когось, перед кимсь доводиться вибачатися, когось комусь рекомендувати. А ще — ми співчуваємо, робимо компліменти, відмовляємо. Запрошуємо і приймаємо гостей, самі гостюємо, присягаємося у відданості, освідчуємось у коханні. (Без цього важко уявити будь-яку етикетну ситуацію в побуті чи на роботі, у товаристві.) І при цьому ми неминуче послуговуємось усталеними висловами (чи окремими словами), які для носіїв мови не потребують зусиль, свідомості. (Ми діємо шаблонно, автоматично, керуючись стійкою мовною звичкою, виплеканою змалечку батьками, учителями.) Це і є наш мовний етикет у дії, що відображає правила мовної поведінки, властиві мовцям на певному історичному зрізі (За С. Богдан).