Дистанційне заняття . Українська література , 9 клас Вчитель Коцар Л.Ф.
Література рідного краю .Т.Шевченко і Рівненщина
Проєкт 
Перегляньте відеопроєкти Шевченко і Рівненщина
https://www.youtube.com/watch?v=2ypeB8T78fw
https://www.youtube.com/watch?v=2GO_ZajcNTw
https://www.youtube.com/watch?v=f2kav5WaYUw
Відеоекскурсія " Вишиваний Шевченко у Рівному"
https://www.youtube.com/watch?v=AS-UGxZZNvQ
Світ постав зі Слова, і Україна постала зі Слова і Слово те було в Шевченка. І нині живе під сонцем України Шевченкове слово, Слово великої непогасної любові до України-неньки. Ми говоримо – Україна – і перед нами постає образ її вірного сина Тараса Шевченка. Ми говоримо – Шевченко – і перед нами постає образ України. Бо ці два поняття нерозривні.
Сьогодні ми продовжимо розмову про Тараса Шевченка та зв’язки його з Рівненщиною, зокрема перебування його у нашому краї.
Наш урок – це урок-творче відродження. Хай і не справжнє, уявне. Але крокуючи Тарасовими стежками, ми дізнаємося про нові факти з життя і творчості поета, послухаємо перекази про перебування Тараса Григоровича у нашому краї. Ми познайомимося з окремими творами даного періоду, а також із художніми творами письменників Рівненщини про життя Т.Г.Шевченка.
Протягом відведеного часу помандруємо місцями, пов’язаними з іменем Шевченка, дізнаємося, як увічнено пам’ять генія
Мета подорожі Шевченка західною Україною.
Пред’явнику цього,співробітнику височайше створеної при мені Тимчасової комісії для розгляду старовинних актів, вільному художнику Шевченкові доручено зібрати в Київській, Подільській і Волинській губерніях різні відомості про народні перекази, розповіді про могили,старовинні акти,папери і т.д.
З документів такого змісту за підписом Київського генерала губернатора Д. Бібікова восени 1846 року Тарас Григорович Шевченко вирушив у мандрівку із завданням Київської Археографічної комісії. Ще й нині дослідники не дійшли згоди щодо напрямку подорожування поета шляхами Волині. Одні вважають,що його маршрут проліг від Києва на Житомир, далі на Новоград-Волинський – Корець – Острог – Дубно – Кременець – Почаїв. Нині стверджують, що мандрівка відбувалася у зворотньому напрямку. Не будемо вдаватися до тонкощів суперечок науковців,тим більше, що всі вони одностайні в думці,що Кобзар у жовтні 1846 року відвідав Дубно, Остріг, Корець, побував на полі героїчної битви під Берестечком, зупинявся біля Підлужжя, у Вербі, Гільчі, а, можливо, не обминув і Рівного.
Тарасові шляхи у нашім краї
Карта
З історичних джерел автор «Кобзаря» знав славну минувшину краю (ХVI – XVIII ст.) з новітньої історії фольклору краян, їх звичаїв. А також міг чути оповіді про наш край від трьох людей із кола його знайомих. Це – Пантелеймон Куліш, Петро Чуйкевич, Микола Костомаров. Найбільш всього, що Костомаров радив йому дотримуватися маршруту, який виробив сам, мандруючи по Волині в 1944 році. Інакше чим пояснити той факт, що Тарас Шевченко майже повторив цей маршрут?
2-ий міні – проект.
Наступна станція тракту був Корець.
Після Новгорода-Волинського був Корець
Це невеличке затишне містечко, в якому й понині збереглися руїни середньовічної твердині князів Корецьких XIV – XVI ст., збудованої на обривистій кручі над річкою Корчиком: в’їзна вежа, руїни стін замку та оборонних мурів, великі підвальні приміщення.
Достовірні відомості і про перебування Кобзаря в Корці, який згадується в його російських повістях «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали…» В останній як подорожньому щоденнику художника Дармограя Шевченко висловлює власні думки про історичне минуле України, нашго волинського краю:
« На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге и в Корце. В Корце даже церковь, хранилица бальзамира ванных трупов фамилий графов Корецких, сама собой в розвалину превратилась. Что говорить? О чом свидетельствуют ети угрюмые свидетели прошлого? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах!... Бедная и малосильная Волынь и Подолия! Она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах.»
Вважають, що Шевченко зупинився на постоялому дворі при корчмі, де були дві кімнати для приїжджих. Цей будинок зберігся донині. Припускають, що у Корці Тарас Григорович виконав кілька малюнків, бо зберігся малюнок руїн 1846 року без підпису автора, який приписують Шевченку.
3 – ий міні-проект.
Перебування Т.Г.Шевченка в Острозі.
Між 20 і 22 жовтня 1846 року Тарас Григорович перебував в Острозі. Тут він замалював Зимову гору, мури давніх укріплень, кам’яні вежі, замок і культові споруди, які нагадали йому велич і славу минулого Волині часів Острозьких. Пізніше, уже під час заслання, він назвав ці споруди «похмурими свідками минулого».
Крім замку, увагу Т.Г.Шевченку привернули старовинні вежі на Красній і Судовій горах (частково збереглися донині), католицький костел XV-XVII століть, руїни езуїтської школи – кляштора, Воскресенська церква XVI століття у передмісті Нове місто, Троїцький монастир XVI століття.
Острог цікавив Шевченка передусім як один з найважливіших культурно – освітніх центрів та антиуніатських осередків України XVI –XVII віків. Він знав про це місто з багатьох історичних джерел. З 1576 до 1636-го тут існувала греко – слов’яно – латинська колегія – перша на Україні вища школа, в якій викладали найосвідченіші люди (нині – Національний університет «Острозька академія», відновлена з 1994 року). Тут учився відомий славними перемогами її дипломатичними талантом український гетьман Петро Конашевич – Сагайдачний, ім’я якого згадував поет ще в «Гайдамаках». У цій же поемі згадується ватажок народного повстання Наливайко ( Северин), який теж був вихованцем цієї школи
Є припущення, що в Острозі Т.Г.Шевченко зацікавив ще об’єкт – чотирикласне училище.
Місцеві жителі могли розповісти, що воно засноване 1808 року спочатку як двоскладне приходське Тадеєм Чацьким, польським просвітителем, фундатором Кременчуцького ліцею. Шевченко у повісті «Варнак» дав високу оцінку діяльності Чацького «Мир праху твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение! Ты любил Человека…»
4-ий міні-проект
Мальовничі краєвиди міста над Іквою
Відомий рівненський краєзнавець Григорій Дем’янчук занотував спогад, як «Ідучи з Дубно, дивився Шевченко на шлях, посипаний жовтим листям, на осокори, що солдатським строєм стояли обабіч, на лірників з поводирями. За селом Підлужжя візник зупинив коней – пристали в дорозі. Тарас Григорович зійшов з тарантаса, угледів неподалік гіллясту вербу.
- Чиясь добра рука посадила ту вербу, - сказав сам до себе.
- А візник додав:
- Там біля неї є криниця.
Поет підійшов до криниці, довгенько вдивлявся у дно, потім підкликав візника.
- Гляньте, он там збоку, воно, джерельце. Живе!
Нагнувся, долонею відгорнув листя, набрав у пригоршню води, випив…»
«Микола Тимчак створив живописне полотно «Шевченко в селі Підлужжя»
Дубно на той час було повітовим центром, третім за велечиною у Волинській губернії з досить розвиненими промисловістю і крамарством.
У Дубні увагу Тараса Шевченка привернув замок-фортеця з підземними ходами та печерами, костьол та монастирі, безумовно, мальовничі краєвиди міста над Іквою.
Ці краєвиди поет майстерно відтворив у повісті «Варнак» Таким, скажімо, є опис хутора поблизу Дубна, де одужував головний герой твору.
«Сиджу, було, собі й любуюся невеличким прозорим ставком, заквітчаним зеленим очеретом і греблею, осадженою з обох боків старими вербами, що поопускали свої віття в прозору воду. На березі, коло греблі, маленький човник, перекинутий догори дном. А кругом хутора дубовий ліс непрохідний, тільки в одному місті є наче просіка, ніби зумисна прорубана, щоб доповнити пейзаж. А в цій просіці далеко на обрії синіють, мов величезні бастіони одроги Карпатських гір. Я оживав, дивлячись на цю чудову чарівницю природу…»
У Вербі Шевченко змушений був відпочити біля поштової зупинки. Мав небагато часу, проте зустрівся з місцевими старожилами, оглянув руїни давнього замку. Оповідають, що тут Тарас Григорович слухав дідуся – скрипаля, а також легенду про могилу Шелудивого Буняка, яким лякали місцевих дівчат і дітей.
А також чув розповідь про неймовірно жорстокого пана та перекази про народного месника – варнака. Чимало деталей поеми «Варнак» та однойменної повісті, здається, найбільше нагадують Вербу. Перебуваючи на засланні в Кос-Аралі, якось їдучи понад Елеком, Шевченко зустрівся зі старим каторжанином, варнаком – учасником народного повстання на Волині. Дід був родом з-над Ікви, звідти, де побував поет, мандруючи по Волині. Настільки зворушливою і хвилюючою була ця зустріч, що Шевченко пише поему «Варнак», у якій з’явилися наступні рядки:
Тиняючись на чужині
Понад Елеком, стрів я діда.
Вельми старого. Наче земляк
І недоучений варнак
Старий той був. Та у неділю
Якось у полі ми зустрілись
Та й забалакались. Старий
Згадав свою Волинь святую
І волю-долю молодую,
Свою бувальщину.
«Багато дечого не стало, -
Сказав старий – води чимало
Із Ікви в море утекло…
Над Іквою було село,
У тім селі на безталання
Та на погибель виріс я
Лихая доленька моя!...
5-ий міні-проект
Легенди, перекази про перебування поета в нашім краї
Багато легенд, переказів про перебування поета в нашому краї збереглися і до сьогодні. У шістдесятих роках XX ст. в селі Пирятин Дубенського району записано такий переказ:
«Давно це було. Одного разу біля пирятинського ставу по дорозі з Почаєва та Крем’янця зупинився візок. З нього ступив на землю вже літній чоловік з обвислими вусами. Зняв свої пожитки. Тихою ходою підійшов до ставу, ополоснув руки і високе чоло.
Оглянувся довкола і, помітивши розлогу вербу, сів під нею перепочити. Перекусив цей чоловік, а потім вийняв з плескатої дерев’яної скриньки аркуш паперу і почав щось малювати вуглиною. Поблизу сільський хлопець пас вівці. Побачив його подорожній і запитав:
- Як звати тебе і чиї вівці пасеш?
- Звісно, панські, - відповів той.
- І коли ми вже свої будемо пасти..., - журно похитав головою вусатий чоловік. А потім, показуючи поглядом на земляні вали, промовив:
- Отут кляті бусурмани Богдана тримали (мова йде про битву під Берестечком, коли татари захопили Богдана Хмельницького в полон).
Закінчив малювати, зібрав свої речі, сів на візок і поїхав десь туди, до Радзивилова.
На третій день, коли порожній візок повертався тим самим шляхом, пастух запитав візника:
- А що то за чоловік був з вами?
- Маляр Шевченко.
Підріс пастух і згодом багато почув про Шевченка. Все шкодував:
- Ех знав би, що то він, в ноги б йому поклонився.
До самої смерті розказував він людям про свою зустріч біля ставу з Тарасом Григоровичем Шевченком.»
6-ий міні-проект На полі героїчної Берестецької битви
Прямих свідчень про відвідання поетом місця Берестецької битви не збереглось. Але дослідники вважають, що Кобзар добре знав про трагедію українського народу, місцем якої в червні 1651 року стало поле під Берестечком (містечко Горохівського р-ну Волинської обл.) поблизу рівненських сіл Пляшева та Острів. Тут відбулась велика битва військ Богдана Хмельницького та польського короля Яна Казиміра, відома в історії визвольної війни українського народу. Не міг Кобзар не побувати на місці вічного спочинку героїв Берестечка. Згодом у Кос-Аралі він пише вірш, присвячений цій події, в якому з глибоким співчуттям оспівує трагедію і мужність свого народу:
Ой чого ти почорніло
Зеленеє поле?
Почорніло я від крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили.
Та ще мене гайворони
Укрили з півночі...
Клюють очі козацькії,
А трупу не хочуть.
Почорніло я, зелене,
Та за вашу волю...
Я знов буду зеленіти,
А ви вже ніколи
Не вернетеся на волю,
Будете орати
Мене стиха та, орючи,
Долю проклинати.
З Берестечка Кобзар, як гадаємо, повертався на Житомир уже знайомим йому шляхом. Свідчень про відвідування Шевченком міста Рівного немає. Рівне на ті часи було типовим провінційним містечком, невпорядкованим, з брудними вулицями. З архітектури тут вартими уваги були хіба що палац Любомирських, будинок гімназії, щойно зведений, та культові споруди. В Успенській церкві XVIII століття, за переказами, бував Гонта, ватажок гайдамацького повстання 1768 року.
На зворотному шляху подорожній квапився: наближався до кінця другий місяць осені і, хоч він був погожим, треба було поспішати, аби закінчити мандрівку до періоду затяжних дощів, коли гужове сполучення дуже ускладнювалось через бездоріжжя. Тому Шевченко навряд чи зупинявся десь надовго. Поет завершував свою чергову подорож, «измеривши вдоль и поперек Волынь и Подолию».
У 40—50-і роки XIXст. форми експлуатації селянства в Україні ставали особливо звироднілими. Власть імущі будь-що старалися зберегти давно віджиле кріпацтво. Значна кількість панських маєтків передавалася посесорам і найманим управителям, які доводили покріпачених селян до крайнього зубожіння. Картини селянського побуту того часу наповнювали жахом вразливого пристрасного поета. У дорожньому зошитку, в якому поет робив зарисовки, зберігся лаконічний, але промовистий запис рукою самого Кобзаря: «Всюди їздив — і всюди плакав».
Та разом з тим Шевченко зумів побачити «іскру огню великого» у волелюбних прагненнях жителів краю. На той час царизм, переляканий народними заворушеннями в сусідній Галичині, що входила до складу Австрійської імперії, ввів у Волинській губернії воєнний стан. Власті прагнули за будь-яку ціну не допустити подібних «безпорядків» на Волині. Будь-який вільнодумний виступ карався нещадно, і все ж селяни нашого краю зважувались на такі виступи. У березні 1847 року жителі
Верби Дубнівського повіту подали скаргу на місцевого поміщика волинському генерал-губернатору. Вони писали про непосильну працю на панщині, дні яко нерідко поширювалися на свята й вихідні. Типовими були випадки жахливого самочинства панів, коли кріпаків на смерть карали різками чи за найменшу провину або непокору віддавали в рекрути. Такі факти, очевидно, стали
відомими й Шевченкові Пізніше вони знайдуть відгук у його творах, зокрема, поемі «Варнак».
Глибокі враження волинсько-подільcької подорожі Т.Г.Шевченко не раз художньо осмислював у подальшій творчості, в поезії і прозі. Щоправда, не одразу він зміг зайнятися цим. Адже наступний кількамісячний період його «вільного» життя був ущерть завантаженим подіями, клопотами, поїздками тощо. А вже 5 квітня Тараса Григоровича було арештовано у справі Кирило-Мефодіївського товариства.
Твори письменників Рівненщини про життя Тараса Шевченка
Є. Шморгун «Первісток»;
Л. Рибенко «Автопортрет зі свічкою»;
М. Пшеничний «Тарасова ніч»;
П. Красюк «Тарасу»;
І. Пащук «Шевченкове слово»;
А. Листопад «Два монологи до Кобзаря».
Тарас Шевченко іде по світу. На всіх континентах звучить його слово. І ніколи не зміліє повноводна ріка шани і любові до поета. Бути ж йому завжди з нами, бути йому завжди сучасним. Сьогодні, завтра і навіки.
Літературна вікторина.
- Мета подорожі Шевченка Рівненщиною.
- Назвати рік мандрівки Кобзаря.
- Відмітити місце перебування Тараса Григоровича на карті Рівненщини.
- Назвати твори поета, які написані під враженням подорожі Рівненщиною.
- Які художні твори письменників Рівненщини про життя Шевченка ви можете назвати?
- Перерахувати шкільні заходи до вшанування пам’яті Шевченка і відмітити найкращі.
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ . Підготувати повідомлення
" Маловідомий материк української літератури в еміграції. Поезія «кінцесвітнього» Олекси Стефановича"