Дистанційне заняття . Українська література , 9 клас Вчитель Коцар Л.Ф.

Рівненська обласна організація Національної Спілки письменників України - наймолодший за віком літературний осередок. Створено її було в грудні 1985 року і в цьому році вона святкувала свій 30-річний ювілей. . На час виникнення, для того, щоб створити свій письменницький осередок, Рівненщина змушена була навіть залучати письменників з-за меж області, оскільки за статутом для цього потрібно не менш як шість членів Спілки письменників України. О.Богачук став першим керівником Рівненської письменницької організації. Нині РОО НСПУ нараховує 37 членів. Творчість рівненських письменників не обмежується певними жанровими рамками. Митці слова весь час перебувають у пошуку нових форм виразності, пробують себе в різних жанрах літератури, привносячи в них індивідуальне бачення. Результатом таких творчих експериментів є значний доробок місцевих авторів, майстерність яких підтверджена багатьма преміями в галузі літератури.

Національною спілкою письменників України літературно-краєзнавчий журнал ,,Погорина” починаючи з 2007 року визнаний кращим в Україні

Письменники, як біографи, фіксують на папері всі ті криваві події, які розгортаються на теренах України. Ти не побачиш їх зі зброєю в руках на Сході, однак тут, у мирному житті, у них своя війна. Неоніла Дибяк, рівненська письменниця, каже:

- Крім війни на Донбасі, є інша війна, і  на цій війні також стоять письменники і журналісти на фронті,  у бліндажах, в окопах . Ось наші набої – наші книжки, наші слова, які ідуть між люди, які підтримують тих, хто занепав духом, які додають сил тим, хто попереду, які звертають увагу тих, хто збайдужів.

 Жертва кожного загиблого за незалежність Батьківщини неоціненна. І про кожного з них написана своя неповторна історія. І майже сотня таких трагічних історій саме із Рівненщини. Тому, аби цей подвиг не був забутий, всі ці героїчні життєписи зібрали у одне видання – книгу пам`яті «Революція Гідності. Війна». Сюди увійшли твори усіх членів Спілки письменників України в Рівненській області. Книга містить поезію, пісні, прозу присвячену всім тим, хто загинув під час Євромайдану та АТО. Упорядник Анна Лимич розповідає, що готувати це видання було надзвичайно складно, оскільки майже кожного дня з фронту надходили повідомлення про загибель вояків. Ось одна з поезій Миколи Кащука:

- Бандити у кріслах, бандити у берцях,

відсутні у них душі, не мають і серця.

Журналістів нищать, медиків топчуть,

на бруднім Олімпі втриматись хочуть.

Голу людину, символ держави,

в столиці морозять фашисти іржаві.

Кулю у груди сестрі і брату,

нищаться люди в догоду кату.

Волю народу вам не зламати,

голову гідно героям тримати,

щоб супротивника злого збороти,

є козаки у нас, є патріоти.

КАЩУ́К Микола Кирилович (03. 01. 1950, с. Соболівка Липовец. р-ну Вінн. обл.) – письменник. Чл. НСПУ (2015). Закін. Житомир. с.-г. ін-т (1974). Відтоді працював у Держ. інспекції з карантину рослин у Рівнен. обл.: 1993–2010 – нач. Дебютував 1978 у гуморист. конкурсі обл. г. «Червоний прапор» (Рівне). Автор зб. гумору й сатири «Хитрий Тарас» (1998), «Сільський шум» (2000), «Комірник-жартівник» (2002), «Дисертація» (2006), «Що то за біда?» (2009), «Невигране парі» (2010); а також низки книжок для дітей, зокрема «Тепла хатка» (1998), «Рідний край» (2000), «Любим дітям», «З любов’ю до природи» (обидві – 2001), «Загадковий світ» (2003), «Щасливе дитинство» (2007; усі – Рівне).

Степан Бабій

Налетіли круки… На розбій – ватаги,

Лопотять на вітрі чужинецькі стяги.

Славно в Україні: всюди – «Слава!», «Слава!»,

І тріщить, як бочка, немічна держава.

Як ви, президенти наші недолугі,

Дожились: ховають трупів лісосмуги.

Налетіли круки… На розбій – ватаги,

Лопотять на вітрі чужинецькі стяги.

Вороння донбаське на майдани гадить,

З чорних сміттєзвалищ піднеслась ця зрада.

Скільки ще на землю кров проллється чиста?..

Має ж спалахнути ненависть вогниста,

Щоби спопелити зради чорні крила?!

Щоб і Матір Божа землю цю покрила.

Бабій Степан Олександрович народився 28 березня 1940 року в селі Голибісах Шумського району Тернопільської області.

Навчався один рік на філологічному факультеті Львівського університету. Закінчив Тернопільський медичний інститут. Працював лікарем в селі Хотин Радивилівського і в селі Олександрія Рівненського районів на Рівненщині. 3 1986 до 1990 року був на творчій роботі. 3 1990 до 1998 року на державній службі - заввідділом культури в м.Рівному і заступником голови райдержадміністрації Здолбунівського району. З 2000 року - голова Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України.

Степан Бабій є автором 15 поетичних збірок, чотирьох книжок прози і публіцистики. Співавтор і ведучий трьох телефільмів про
Т.Г.Шевченка, телефільмів "Одержима" (про Л .Українку) і "Гурби".

Степан Бабій - лауреат обласних літературних премій їм. Світочів та В.Поліщука.

Л.Пшенична

Осколки надій чи уламок крила?

Болю високе скерцо…

Я на Майдані тоді не була,

Було моє серце.

Кричало до хрипу і падало з ніг,

Задихалося димом ядучим…

Його не помітити снайпер не міг.

І він у нього влучив.

Народилася 29 червня 1955 року в села Закриття Баранівського району Житомирської області. Закінчила дошкільне відділення Рівненського педінституту. Працювала учителем та вихователем.

Відмінник народної освіти. Викладала у Лубенському педагогічному коледжі. Голова Лубенської регіональної письменницької організації.

Окремими виданнями вийшли книги „Чорногузки" (1988), „День народження сопілки" (1989); „Весела абетка" (1992), „Боря з Мухомори та його друзі" (1991), „Дитейка" (1992), „Картопляна історія" (1992), ^Сонна лічилка" (1992), „Босоніж по материнці" (1995), „Вогник на калині" (2001), „Любавин дзвін" (2003), „Дика лілея" (2005), літературний портрет „Микола Жулинський" (2000).

Твори Любові Пшеничної введені у шкільні підручники для учнів молодших класів, друкувалися в перекладах російською, білоруською, тувинською мовами.
Член Національної спілки письменників України, Лауреат літературної премії імені Балерина Поліщука.

Твори друкуються за виданнями: Любов Пшенична. День народження сопілки: поезії. — К.: Молодь, 1989; Любов Пшенична. Босоніж по материнці: поезії. — Рівне: Азалія, 1995; Любов Пшенична. Вогник на калині: поезії. — Львів-Дубно: Джерело-Дубен, 2001; Любов Пшенична. Любавин дзвін: поеми-легенди, 2003; Любов Пшенична. Дика лілея: поезії. — Рівне: Азалія, 2005. 
 

« Чорнобильська тема у творчості рівненських поетів».

Про чорнобильське лихо написані романи, повісті, нариси, зняті документальні фільми. І в багатьох поезіях рівненських митців чуємо біль душі людської, спричинений чорнобильською бідою.

Степан Бабій 

"Чорнобиль - то для нас на все життя..."

Чорнобиль - то для нас на все життя:

І проникати, і палити душу,

Той час над пам'ять, ніби чорний стяг

Звис, попелом графітовим притрушений.

І ми тепер - вже обраний народ

(Зоря Полин біблейська - то вже наша!),

Збентежені про генетичний код,

Про першими гірку відпили чашу...

Дійшли нарешті до порозумінь,

Ніби впустили промінь до підвалу,

Де видко стало гидь - ту рабську лінь,

Що цей народ знедолений приспала.

 «Відлітають» Є.Шморгуна,

Рівненський поет Євген Іванович Шморгун продовжує цю тему в поезії»Відлітають».

Запитали журавля:

«Де найкраща є земля?»

(Народна пісня).

Іще літо – з прапорами,

Іще осінь- за горами,

А з поліської землі

Відлітають журавлі.

«Що ж ви птахи-горопахи?

Та куди ж ви, сірі птахи?!

Ще ж бо – літо з прапорами,

Ще ж бо осінь – за горами...

Чом вас болем не скупали

Ті луги, де ви ступали?

Чом вам гнізда несхололі

Терням очі не скололи?

Чом вас батьківські могили

Соромом не спопелили?

Ой, куди ж ви, журавлі,

З найріднішої землі?!»

Не питайте журавля,

Де найкращая земля.

Та у рідній сторононьці

Радіоактивний стронцій

Грізно цідить смертні муки

Нам, і дітям, і онукам,

І цієї гіркоти

Крилами не розвести.

Із поліської землі

Відлітають журавлі

На чужину вікувати -

Криком душу лікувати!

У цих рядках автор відтворив безмежне страждання птахів, які, зваживши печаль опроміненої радіацією батьківщини, вирішують рятувати діток своїх, своє майбутнє. Ці птахи ближче стоять до природи, ніж ми, і тому, мабуть, першими відчули муки землі, її застереження.

 Трагізм журавлиної долі допомогли автору висловити образні метафори: скупати болем, сколоти очі терням, спопелити соромом, цідити смерті муки тощо. А ще, здається мені, в образі птахів відтворив поет нас, людей. Багато-багато родин виїхало з нашого Полісся на південь України. І цей процес продовжується: то з тієї місцевості, то з іншої виїжджають люди, родини у світ широкий, рятуючи діток своїх.

Іван Степанович Сидорчик народився 11 вересня 1955 року в селі Ромейки Володимирець кого району на Рівненщині.

Закінчив місцеву восьмирічку, опісля фельдшерське відділення Лубенського медучилища. Працював фельдшером у рідному селі. У 1975—77 роках в хірургічному відділенні одного з госпіталів, перебуваючи на службі в Групі Радянських військ в Німеччині. Потім знову в селі — завідуючим медпунктом. А з 1981 року працює помічником санітарного лікаря у службі санітарного нагляду на Рівненській АРХ. У 1987 році брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Вірші почав писати в шкільні роки, а друкуватись в періодиці з 1974 року. Спочатку в районній, потім в обласній, армійських та республіканських газетах — «Сільських вістях», «Робітничій газеті», журналах «Хлібороб України», «Жовтень» (теперішній «Дзвін»), журналі української діаспори в Чехословаччині «Дружно вперед», літературних збірниках «Поезія» та «Вітрила», колективному збірнику місцевих авторів Кузнецовська «Зорі над Стиром». Читались вірші по радіо.
У 1991 році у Львівському видавництві «Каменяр» мала вийти друком перша книжка поезій під назвою «З орбіти пам'яті й любові», однак, як повідомило нещодавно керівництво видавництва, у них практично припинено книгодрукування через відсутність паперу.

Благослови нас, Боже, на добро -
Нам зло обридло
І життя лякає,
Де кожен з нас і Авель є, і Каїн -
Розщеплене Адамове ребро.  

Розбивши лоб, все марим про любов,
Щоб мала б наші долі освятити,
Та як їй через гріх переступити,
Щоб, мов іржа,
З ' їда все до основ?!