Це слово «мати», що не тільки дітям
солодке, ніби винограду брость,
ще означає: «чимось володіти,
займати щось чи посідати щось».
Пречиста Мати, всіх людей надіє,
ти на сторожі правди й доброти!
Ніхто серцями так не володіє
і місце не займає в них як ти.

Анатолій Бортняк

На основі творів письменників Рівненщини та власних вражень  створіть буклет,

лепбук , пантбук "Хто сказав, що ангелів не існує? Просто на Землі їх називають мама "

Олександр Богачук- видатний український поет, автор дев'яти поетичних збірок,

кількох п'єс.

Дати життя: 18.12.1933 - 18.05.1994
Місце народження: с. Сокіл, Рожищенський р-н, Волинська обл.

Богачук Олександр Теофілович (народився 18 грудня 1933 року у с. Сокіл, нині Рожищенського р–ну Волинської обл.) — український поет. Закінчив (1958) Луцький педагогічний інститут (нині Волинський Національний університет). Працював на Волині: у районній газеті, старшим редактором обласного управління у справах преси. Від грудня 1985 — очолював Рівненську обласну організацію Спілки письменників УРСР. Автор шести поетичних збірок та кількох десятків популярних естрадних пісень.

Помер у Луцьку 18 травня 1994 року. Похований на міському цвинтарі у м. Луцьку.

Десятки мелодій на слова Олександра Богачука створили Г.Майборода, А.Горчинський, В.Верменич, А.Пашкевич.

"Приснилось матері"
Приснилось матері, що ожили солдати,
Які стоять одягнені в граніт...
Приснилось матері: іде один до хати
І раптом зупинивсь біля воріт.
Чого не йдеш? Чого стоїш, мій синку?
Чи мало настоявся край путі?..
Вже скільки літ не знаєш відпочинку!
Вже скільки літ чекаю в самоті!

Приснилось матері, що привела в оселю.
Він автомат поставив у куток.
І, мовчки скинувши запилену шинелю,
Узяв у руки скрипку і смичок.
Вустами струн почав розповідати,
Як він ішов додому крізь грозу.
І в тихім сні, у сні ридала мати
І витирала радості сльозу...

Приснилось матері, що подала сніданок,
І син присів, і сперся над столом.
Та раптом променем зашелестів світанок — 
І сон розтав, як роси за селом.
"Чи це мана?" — 
		й самі побігли ноги.
"О, де мій син?!" — 
		і впала край воріт...
А в далині, де сходяться дороги,
Стояв солдат, одягнений в граніт.

"Приснилось матері" Чернігівський народний хор Ukrainian Songhttps://www.youtube.com/watch?v=A2YDOWkEqVM
Руки Матері

Сонцем запахла хлібина на припічку.
Сонце на обрії - й сонечко в хаті.
Мати відкраяла променів скибочку, -
Світяться руки її вузлуваті.
Рученьки, руки, ви спекою й холодом
Вмиті, обсушені й дишете нивами.
Хто там ці руки порівнює з золотом?
Золото треба порівнювать з ними!

Василь Наумович Басараба

                                                                                                                                      В моєму небі – зорі світозорі,

В моєму небі – стільки чистоти,

Вдивляюся у вічності простори,

Де зорям тим призначено цвісти…

В. Басараба

Кузьменко А. Уроки минулого, що бентежать сьогодення [Електронний ресурс] / А. Кузьменко // Друг читача : сайт. – Режим доступу: https://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/40848/. – Назва з екрана.

Басараба Василь Наумович [Електронни ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Басараба_Василь_Наумович. – Назва з екрана.

Василь Басараба [Електронни ресурс] // Рівненська обласна бібліотека для молоді : сайт. – Режим доступу: http://yunilibr.rv.ua/index.php/kraeznavstvo/literaturne-kraeznavstvo/pysmennyky-rivnenshchyny/346-46. – Назва з екрана.

Балада про матір  :https://www.youtube.com/watch?v=Kr4dxq8nHzc

Василь Наумович Басараба народився 19 березня 1948 року в селі Біла Криниця Рівненського району на Рівненщині. Закінчив Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка. Живе в Рівному. Працює на ниві журналістики - співробітник обласної газети "Вільне слово". Його поетичнні та прозові твори друкувалися в періодиці, в альманахах "Вітрила", "Погорина", колективних збірниках "Добридень", "Пісня і праця", "Будівничі", квартальнику "Поезія" та інших виданнях.. Окремими вийшли збірки поезій "У країні Україні" (1991), "Воля" (1999), "Калинова кров" (2001), "Прісне і і ще присмачене" (2002), збірка віршів для дітей "Ожинова стежина" (1995), краєзнавча книга "Нобель на озері Нобель" (2003).

Берестечко - це символ прагнення українського народу до волі, незалежності, втілення гордості й незалежності духу. Не обійшов цю тему і поет Василь Басараба. Він відобразив цю героїчну подію в поемі "Калинова кров". Поема складається з 7 розділів, кожний з яких має свою назву й виокремлену тематичну спрямованість. Поема емоційна, пронизана глибоким болем за долю рідної землі, оспівує нескореність нашого духу, викриває нинішніх володарів, котрі, ховаючись за личиною добропорядності, грабують Україну. Поема висвітлює одну зі знаменитих сторінок нашого минулого, свідчить про нескореність українського народу. Щирим болем за долю України, глибокою спорідненістю людини з рідною землею сповнена поема "Калинова кров". У ній над усе - споконвічне прагнення українського народу до волі, власної держави, справжньої, а не декларованої незалежності. Василь Басараба, навертаючи поемою "Калинова кров" нашу пам'ять до історичного минулого, примушує запитатись - хто ми є тепер і чому такими стали? "Калинова кров" займає гідне місце в українській поезії.

Автор книжок поезій "У країні Україні", "Воля", "Калинова кров", гумору "Прісне і присмачене", краєзнавчого нарису "Нобель на озері", збірки для дітей "Ожинова стежина", повісті й оповідання "Оксамитовий вітер"

Окремими книжками вийшли збірки поезій:

• "У країні Україні" (1991),
• "Воля" (1999),
• "Калинова кров" (2001),
• "Прісне і присмачене" (2002),
• збірка віршів для дітей "Ожинова стежина" (1995),
• краєзнавча книжка "Нобель на озері Нобель" (2003),
• книга прози "Оксамитовий вітер" (2005) та інші.

Микола Пшеничний

ШЕВЧЕНКОВЕ. МОГИЛА МАТЕРІ Так тужно зітха в узголов'ї калина І ягоди ронить на мармур лапатий, Де вицвілим болем, що "... тут Катерина Якимівна... сина... великого ... мати..." І більше нічого нема і не треба, Хіба що суттєвіше можна додати?.. Тут просто довічно зорітимуть в небо Сумними крилами застиглі дві дати. Земля оживатиме знов журавлями, І осінь с  Микола Іванович Пшеничний народився 19 липня 1954, село Молодаво Дубенського району Рівненської області — український поет, видавець, краєзнавець, громадський діяч.Микола Пшеничнй автор різножанрових художніх та художньо-документальних книг: "Сьомий материк" (1982), "Межа" (1986), "Осторога" (1988), "Калиновий рушник" (1989), "Чорно-білий світ" (2001), літературного портрету "Григорій Дем'янчук" (2001). Сам автор справжній відлік творчої діяльності веде від грудневої публікації 1969 року в одній з обласних газет. Твори письменника публікувалися в перекладах російською, білоруською, болгарською, бурятською, тувинською, туркменською та іншими мовами. М.Пшеничний, як громадянин і депутат Дубенської міської ради, свого часу багато зробив і робить для утвердження українського, народного в краї, зокрема в культурі, літературі, мистецтві. "Я жив далеко не останнім, хоч першим теж зізнаюся, не був..." - це теж зізнання в поетичних рядках. Сьогодні автор сповнений творчої наснаги і літературних задумів. За його словами: "Готових творів різних жанрів у мене є на кілька книг". Тож шанувальники його творчості ще матимуть не одну нагоду зустрітися з Миколою Пшеничним. Лауреат премій ім. Бориса Тена, молодіжної премії Туви (Росія) в галузі літератури та мистецтва. Автор поетичних книг:  "Сьомий материк" (1982) за тематикою книга про рідний край: це рідне село Молодаво,де лунає тривожний голос поета на захист "сьомого материка", материка материнської пісні, чистої річки, неповторної краси поліського села. Поета турбує безлюдність села, те, що зникають народні пісні, "схлипує мазутом, зітхає" річка, не росте більше на берегах лепеха... Це окремі вірші, але разом з назвою збірки вони створюють чітку проблематичну спрямованість книжки. Микола Пшеничний не мислить свого життя без доріг, бо саме в дорозі, признається він, народжується більшість його поезій. Шляхи рідного краю явили йому сліди велета слов'янської культури, друкаря Івана Федорова, образ якого по-філософськи трактований поетом у поемі-фресці "Межа", що вийшла окремою книжкою у 1986 році у Львові. Автор зумів відтворити історичний колорит і вивів узагальнюючий образ творця. "Межа" (1986), "Осторога" (1988), "Калиновый рушник" (Москва, 1989, у перекладах російською), "Душа" (2006) та ін.     Член Національної спілки письменників України з 1985 року.

Народився 23 листопада 1958 року у селі Красносілля Володимирецького району в селянській родині. Після закінчення школи працював різноробочим у колгоспі, мулярем на будовах міста Рівного.
У 1983 році закінчив українське відділення філологічного факультету Рівненського педагогічного інституту.
Працював вчителем української мови та літератури в Біленській середній школі, Зеленівській восьмирічній школі. Кожен його урок був пізнанням, знахідкою, осмисленням і відкриттям нових імен і талантів. Для школярів вдумливо, до дрібниць обладнав кабінет рідного слова. Михайло Андрійович був незмінним керівником шкільного гуртка "Джерело", де проводилися вечори, зустрічі з літераторами району, області.
У свій час газета "Зміна" представила широкому читацькому загалу шкільний літературний гурток, опублікувавши твори студійців з передмовою М. Дубова.
Михайло Дубов був палким пропагандистом рідного слова. Вчителем з великої літери.
У 1990 році Михайла Дубова запросили на роботу в газету "Рівне", де він зарекомендував себе здібним журналістом. Його пристрасні кореспонденції на мистецько-культурні теми, рецензії, в яких він доброзичливим словом підтримував тих, хто ставав на нелегку стежку літературної творчості, систематично вміщувались на шпальтах газети. Водночас Михайло Андрійович очолював обласну молодіжну літературну студію "Червоні сурми".
Михайло Дубов йшов у літературу чесно, талановито. Уперше ще школярем приніс свої вірші у районну газету. Згодом твори його з’явилися друком в обласних періодичних виданнях, всеукраїнських часописах "Сільські обрії", "Дзвін", "Українська мова і література в школі", "Барвінок", "Перець", "Малятко".
Поезія Михайла Дубова не була пригладженою, легкою на сприйняття. У нього не було речей прохідних, декларативних. Він був дуже вимогливим до слова, ставився до нього зі священним трепетом, мав чітку громадянську позицію, не терпів фальші.
Михайло Андрійович займався перекладом, зокрема поетичних збірок білоруських авторів. Поезії Михайла Дубова перекладалися тувинською мовою. Він прожив до болі мало, але те, що залишилось у спадок, віддзеркалює непересічним талантом.
Сил і наснаги набирався Михайло Дубов з любові до дітей, до своєї вчительської праці, до мудрого животворящого слова. Не шкодував себе. Щедро дарував усім талант вчителя, журналіста, поета, людини. Тим і жив, не чекаючи ні від кого подяки.
За життя Михайло Андрійович не побачив своїх книг. Уже прикутий хворобою до ліжка, встиг лише у гранках вичитати чималу добірку віршів у часописі "Дзвін".
У 1991 році вийшла перша книга для дошкільнят "Сонячний годинник" видана дубенськими літераторами. Другу книгу, збірку поезій "Вербниця" (1991), благословило видавництво "Молодь". В ліричних творах Михайла Дубова звучить його добре слово, його відверта душа, біль його серця. Третя книга - збірка поезій "Довіра" (1998) вийшла у видавництві "Азалія".
Останній свій вірш "Видіння", датований 16 грудня 1990 року, він присвятив Україні.
Помер Михайло Дубов 27 січня 1991 року. Рівненська письменницька організація вже посмертно прийняла поета до спілки письменників України.

ШЕВЧЕНКОВЕ. МОГИЛА МАТЕРІ

Так тужно зітха в узголов'ї калина
І ягоди ронить на мармур лапатий,
Де вицвілим болем, що "... тут Катерина
Якимівна... сина... великого ... мати..."
І більше нічого нема і не треба,
Хіба що суттєвіше можна додати?..
Тут просто довічно зорітимуть в небо
Сумними крилами застиглі дві дати.
Земля оживатиме знов журавлями,
І осінь спахне неповтореним дивом...
Дорога до матері, стежка до мами
Полишиться завше неісходима.
Ніколи не згасне осонцений геній
Кріпацької долі, кріпацького сина.
Лиш мати в святій простоті незбагненній
Єдина.

УДОВА 

Літо до літа нанизує час, 
Мов золотар добирає намисто… 
Наче живеться хоч бідно, та чисто, 
Тільки вже полиск в зіницях пригас. 

Пенсія наче не губить числа, 
Ліс ще не скупиться на дровенята, 
І не минається близькими хата, 
Тільки вже бракне в долонях тепла. 

Правда, все менше на грядці зела, 
Блякне світлиця, що призьбою в люди. 
Наче вона і не варта огуди, 
Тільки так пісно тут радість жила. 

Всіх перехожих бере дивина: 
Чом у цю стріху так горнуться птиці? 
Мужа й дітей потягли грозовиці, 
Хай хоч пташина летить до вікна.

Цідиться з денця останній ковток, 
мо’, хоч у ньому є смак, а чи присмак… 
Перш ніж пройдеться під хатою присмерк, 
Погляд ковзне за село, на куток… 

Знижуться дні-намистини якраз 
Всі до одного, всі до разочка. 
Виблякне небо, краса і сорочка, 
Може, отак і життя вибляка. 

Буктрейлер на поетичну збірку САЙ Л.І. "Зів`ялі анемони ожили".https://www.youtube.com/watch?v=6ZkGbrsb6WI

Лариса Сай " Моє серце, як на долоні..."https://www.youtube.com/watch?v=SMfitAQrbeM

Матері

Всі до Тебе сходяться дороги,

Всі край Тебе купчаться тривоги,

Всі до тебе горнуться надії,

Коли, Мамо, Ти в житті зорієш.

В тебе, рідна, найніжніша ласка,

В тебе, люба, найвірніша казка,

В Тебе, мила, найрідніші очі...

Як струмочок, голос твій хлюпоче.

І до Тебе стежки найкоротші,

І без тебе ночі щонайдовші...

Наче німб над нами в час розпуки,

Найсвятіші материнські руки.