“Здається, і Арістотель позаздрив би

 такому очищенню душі стражданням”.

                                       Книжник-ревю

“Даруся – образ майже біблійний,

варіант Христа та його Голготи”.

                                        Книжковий клуб

ПРОЧИТАЙТЕ ІНФОРМАЦІЮ ПРО М.МАТІОС.

День народження Марії Матіос збігається зі святом Миколая, яке ми нещодавно святкували. Вона наро

дилася 19 грудня 1959 року в с. Розтоки Путивльського району Чернівецької області. Відома і шанована українська письменниця, народна депутатка України VII і VIII скликання, лавреатка Національної премії України ім. Тараса Шевченка (2005), заслужена працівниця культури України (2008), почесна громадянка міста Чернівці.
Перші вірші стала писати 15-літньою. Після отримання середньої освіти успішно закінчила філологічний факультет Чернівецького університету і була одною з тих, хто добивалися присвоєння цьому навчальному закладу імені «буковинського соловейка» Юрія Федьковича. Якийсь час керувала Спілкою письменників Чернівецької області, займалася видавничою справою, була однією зі засновниць науково-літературного «Буковинського журналу». 1992-го дебютувала у журналі «Київ» новелою «Юр’яна і Довгопол».
Письменниця дослідила коріння своєї родини аж до 1790 року.
Вона — автор збірок віршів «З трави і листя», «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння», «Десять дек морозної води», «Жіночий аркан». Однак найбільшу популярність здобули її прозові твори «Бульварний роман», «Життя коротке» (2001), «Фуршет від Марії Матіос» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Нація. Одкровення» (2006), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофор» та ряд інших. Твори Матіос перекладені сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською, японською, китайською, єврейською мовами. Друкувалися у Канаді, США, Китаї, Хорватії, Росії, Сербії. 2007-го за роман «Майже ніколи не навпаки» отримала гран-прі конкурсу «Коронація слова». Він також став тоді «Книжкою року».
Сила слова Матіос схожа до творчість Лесі Українки, її порівнюють із Борисом Акуніним і Габріелем Ґарсіа Маркесом. Але як сказав Михайло Шевченко, «Марія Матіос пише, як Марія Матіос». Вона пише, як «новий Микола Гоголь».
З листопада 2005-го до 17 вересня 2010 року працювала заступником голови Комітету з Національної премії України ім. Тараса Шевченка, 2011-го — членом журі літературного конкурсу «Юне слово». 2009 року отримала державну нагороду — диплом першого ступеня в номінації «Бестселер» на V Київському міжнародному книжковому ярмарку. Лауреатка літературної премій «Благовіст» і премії ім. Володимира Батляка. Має титул «Найпліднішої письменниці України».
Живе у Києві і бере активну участь в громадському житті. Заміжня, має дорослого сина. За нахилом вона — поетеса-лірик, про що б не писала. У звичайних, буденних речах знаходить високу поезію, коли, до прикладу, помічає, як «грибочок під очима скрикнув», і каже, що «жаль у кошик той талант нести». Вона безмежно закохана в свій рідний край.
«У мене багато книжок, вони всі різні, але їх об’єднує те, що я люблю історію в людині й людину в історії. Мене цікавить, як людина поводить себе у пастці, як обирає свою дорогу, цікавить мотивація вчинків, поведінки», — каже письменниця. Вона своїх історій не вигадує, її романи і повісті мають реальних прототипів, тож доводиться сильно маскувати реальні події, щоб робити непізнаваними конкретних мешканців рідної авторці Буковини.
Книга «Нація. Одкровення» — це не лише історія українців Буковини. Це історія української свідомості, така собі невеличка енциклопедія життя, побуту, культури українців. Саме у свідомості персонажів книги і відбувається головна дія. Роман навіяли письменниці образи дитинства, а також історичний контекст життя країни. Твір складається з двох циклів — «Апокаліпсис» та «Одкровення», які вміщують шість і чотири оповідання відповідно: «Юр’яна і Довгопол», «Прощай мене», «Дванадцять службів», «Признай свою дитину» та ін. Найстарший текст — «Поштовий індекс» — датований 1984 роком, найновіший — Апокаліпсис» — 2006-м. Основна частина текстів написана впродовж 1990-х: новела «Вставайте, мамко» в якій йдеться про депортацію родини Василя Шандра за рознарядкою «для очищення території від бандформувань та їхніх посібників». Найбільше вражає фінал, те, що родина задумала як вимушену виставу — симуляція смерті матері Катерини задля уникнення депортації — несподівано обертається її справжньою смертю.
Аналізуючи тему «скривдженого» та «кривдника», письменниця виводить логічні висновки, але не озвучує своєї думки, яка нікому не потрібна і не цікава. Всі свої дії стара гуцулка коментує ситуаціями з власного життя і намагається переконати ближніх, що плакати з приводу її смерті не варто. Таким чином Марія Матіос вловила одвічну життєву мить, коли людина стоїть вище над найбільшим своїм недругом — смертю.
В повісті «Просили тато-мама» головна дійова особа Корнелія, перебуваючи у партизанському загоні УПА, стикається зі зрадою свого «лісового друга» Коля. А згодом виходить заміж за офіцера, котрий у неї закохався, повіривши у версію дівчини під час виходу «з лісу».
Цінні для роздумів є оповідання «По праву сторону твоєї слави» — автобіографічна спроба письменниці. В цьому творі начебто описана власна смерть і життя після смерті. Авторка, начебто з висоти польоту душі, розповідає про деякі моменти свого життя.
Книга «Життя коротке» складається зі шести «повістинок» і триптиха «Кілька життів із «Книги людських пристрастей». Деякі з них завершені останнього літа минулого тисячоліття. У творі «Майже ніколи не навпаки» письменниця розповідає життєві історії кількох гуцульських родин (Чев’юків, Кейванів, Варварчуків) від часів Австро-Угорської імперії до середини ХХ століття. Ця книга завершує історично-психологічну трилогію, яку розпочала «Солодка Даруся» та продовжила «Нація». Письменниця змальовує життєві драми родин, життєві метання головних героїв, подає суб’єктивно-особистісні сприйняття життєвих реалій різними персонажами, вибудовує об’ємний характер взаємозв’язків між героями. Своїм романом Марія Матіос доводить, що кожна родина і кожна особистість — унікальні.
Твори Марії Матіос — глибоко філософські, країноцентричні, наповнені трагічним світовідчуттям, звернені до історії та сьогодення нашого народу, до дослідження внутрішнього світу людини в різних ситуаціях, пов’язаних як із суспільним, так і особистим життям. Водночас більшість із них насичені еротизмом, містять у собі таємниці та загадки, написані вишуканою народною мовою. Тематика творів гуртує читачів і цим шляхом складаємо якнайсердечніші вітання письменниці, подяку за її труди. Марія пише свої книжки лівою рукою, тобто ближчою до серця. За словами Петра Загребельного, «вона на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве й не менш жорстоке історичне пекло, в безодню, куди лячно зазирати». «Марія тяжіє до традиційного письма, якому притаманні психологічна напруга, сюжетність, драматизм та глибоке проникнення у мовну стихію», — писав Василь Габор. «Вона від природи — психолог емоцій, прагне зазирнути в безодню людських станів. Вона проникливо і глибинно передає психологічні перипетії своїх персонажів. Цілком традиційно практикує психологічне розроблення фабули, композиції, характеру з тим, аби довести інтонаційні, настроєві регістри до максимуму, до найдраматичніших нот напруги. І саме на психологічних говерлах, ельбрусах, еверестах тримаються художньо найсильніші, найсокровенніші її тексти» (Я. Голоборотько). «Марія Матіос малює не чорну безконечну панораму, а сліди, долю всього людяного, що неодмінно є в людині» (Михайло Шевченко). «Спроба батога для нації — ось чим є книги Марії Матіос. Її книги — це удар і виклик» («Голос України»).
«Поки судять людей — правди немає», — каже письменниця. Як талановитий психолог вона радить рятуватися від осуду і різко протестувати від невинно засуджених. Щойно вийшла її повість «Армагедон уже відбувся». Це дуже гарячий твір, бо вона сьогоднішня. У книзі авторка показала історичну драму через драму людини. Вона не так про підсумки життя людини, як про крах моральної ієрархії в суспільстві.
«Головна думка цієї розповіді проста: ніхто нікому нічого не винен, крім совісті», — розповіла Марія Матіос на презентації цієї книги у Львові. Які ж це геніальні й актуальні думки сьогодення. Події надзвичайно реальні, вони відбулися у Львові. Замаскувала головних героїв так, що їх не впізнають навіть добрі друзі. «У книзі багато моїх роздумів, — зазначила Марія, — про сенс життя і смерть. Книгу не варто читати тим, хто не любить рефлексувати». Підбиваючи дуже загальні підсумки високомайстерної творчості, яка з такою насолодою проникає до нашої свідомості, бажаємо Марії Матіос подальших новаторських творчих успіхів і унікальних звершень у нашій літературі, бути завше.

1. Робота над змістом роману.
   1. Використовуючи зміст роману, виписати цитати, які характеризують головну героїню. Записати цитати на листках з клейкою основою і заповнити зошит

2. За цитатою, пригадати героя роману.

«… два дні не виходила з хати – так її боліла голова, що не могла дивитись навіть у стелю, лиш обв’язувалася хустками, накривалася подушкою і відверталася до стіни. Не їла, не пила, до виходка не вставала – лиш чекала, коли тріснуть залізні обручі, що стисли голову, ніби хотіли зовсім її розтрощити»;

« Ніхто у Черемошнім не знав з певністю, коли й де йому пуп рубали, де хрестили, хто його мама-тато, і чи має він бодай би який дім-двір, чи кіл біля двору. Здавалося, він був одночасно завжди і скрізь»;

«У призахідних вересневих променях її маленька голівка з короною туго заплетеної коси схожа на друге сонечко, що сходить з-поміж запашних груш, якими всипаний весь ганок, аж до підвіконь хати…. сміється самими лише кругленькими ямками, надкушуючи медову грушу, чим збурює навколо себе цілий рій ос»;

«… пішов малолітній … служити по людях, годувати ґаздівські воші, та вчитися всяким ручним роботам, та заробляти собі на прожиток. Парубкував довго, поки на таку-сяку господарку не склався і ось, на жменьку сторонської, такої, як сам, круглої сироти та ще й на маленьке весілля спромігся».

Вправа «Спотиканочка».   Відтворіть  правильну послідовність подій у романі «Солодка Даруся».

1. Смерть Мотронки.
2. Даруся закопується в землю.
3. Окупація села радянськими військами.
4. Перші слова біля могили.
5. Нічна купіль з Іваном.
6. Іван у військовій формі.
7. «Злодії» в хаті Михайла.
8. Загублена жінка.
9. Цукерки від військового.
10. На прийомі у лікаря.
11. Даруся втратила голос.